2016. Linguistics. N. Nazarov Ukrainian etymology in diaspora

Nazarij Nazarov

Ukrainian etymology in  diaspora

The article studies main trends in Ukrainian diaspora etymology and shows main results of the Ukrainian philologists who worked far from Ukraine.

Key words: Ukrainian language, substrate, dictionary, etymology

 

Назарій Назаров

 

УКРАЇНСЬКА ЕТИМОЛОГІЯ В ДІАСПОРІ:

І.І. ОГІЄНКО, Я.Б. РУДНИЦЬКИЙ, В.К. ЧАПЛЕНКО

  

Двома хвилями (після Першої і Другої світових воєн відповідно) відбулася еміграція українських науковців на Захід. Через Західну Європу значна частина емігрантської інтелігенції потрапила до США та Канади. Розвиток української етимології вдіаспорі має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивними аспектами є те, що більшість праць створювали англійською чи іншими західноєвропейськими мовами, і таким чином вони одразу були доступні іноземному читачеві. Деякі з тем, які на «материковій» Україні розвивалися не так активно, зазнали детальнішого розгляду в працях дослідників української еміграції. Проте одним із неуникних недоліків праць з української етимології, створених поза тодішньою Україною, є віддаленість від архівів та бібліотек Києва та інших наукових центрів україністики.

До найбільш ґрунтовних досліджень української етимології, здійсненої українцями за кордоном, належать праці В.К. Чапленка, Я.Б. Рудницького та І.І. Огієнка (митрополита Іларіона).

Діяльність лінгвіста і церковного ієрарха І.І. Огієнка (1882 – 1972) розгорталася за різних обставин на території України та поза її межами більш ніж півстоліття. Його перші наукові праці з’явилися в друкованому виданні «семінарію» В.М. Перетца. Уже в той час намітилися головні наукові зацікавлення дослідника в галузі мовознавства: історія української мови та її своєрідність на тлі інших слов’янських.

За життя І.І. Огієнко уклав і видав близько десяти словників української і російської мов (зокрема [Огиенко 1914а; Огиенко 1914б; Огієнко 1924]). 

Серед праць І.І. Огієнка, що тривалий час залишалися в рукописах, є й ціла серія словників: «Стилістично-граматичний словник української мови», «Фразеологічний словник української мови», «Географіні назви в українській мові», «Гебрейські слова в українській мові», «Життя слів. Семасіологічні нариси» [Мулик-Луцик 1972]. Серед них є й виданий у чотирьох томах (1972–1995) «Етимологічно-семантичний словник української мови» [Огієнко 1972].

Праця І.І. Огієнка має синкретичний характер, що помітно вже з її назви. До словника ввійшла як питома українська лексика (батько, бобер, біб тощо), так і численні запозичення з давньоєврейської (абба, амбона, амінь та ін.), давньогрецької (аналіз, аналогія, аналой і под.), латини (амур, амулет) та нових європейських мов (абажур, бос). Проте етимологічні довідки надано не послідовно, і переважно до іншомовних слів. Питомі слова зазвичай етимологізовані за одним джерелом (переважно етимологічним словником польської мови К. Брюкнера).

Типологічно словник І.І. Огієнка нагадує старовинні візантійські словники, зокрема «Суду» (і це не випадково, якщо зважити на церковний сам самого автора), адже має призначення передовсім просвітницьке, спрямоване на донесення певного кола ідей, передовсім – християнських (значну частину реєстру в «Етимологічно-семантичному словнику української мови» становлять запозичення з давньоєврейської та інших класичних мов, пов’язані з запровадженням християнства на Русі).

Етимологічний словник І.І. Огієнка, судячи з усього, тільки частково відобразив слушні спостереження етимолога щодо походження українських слів. Через це в ЕСУМ сама лексикографічна праця дослідника використана тільки частково, натомість із окремих його попередніх праць було використано етимології при укладанні словникових статей презирство (ЕСУМ 4, с. 562), прищ (ЕСУМ 4, с. 585), сап’ян (ЕСУМ 5, с. 180), супруг (ЕСУМ 5, с. 478), торба (ЕСУМ 5, с. 602).

Загалом же далеко не до кожного слова в словнику І.І. Огієнка подано етимологію. Тому його не можна описати статистично за тими ж принципами, за якими ми описуємо словники Б.Я. Рудницькго. Так, згідно з нашими підрахунками, на 10 сторінках суцільної вибірки (Огієнко, т. 2, с. 52-61) налічується 24 словникових статті, а спроби етимологізації здійснено тільки в 12 статтях, тобто лише в половині випадків.

У діаспорі вийшов хронологічно перший етимологічний словник української мови, укладачем якого був Я.Б. Рудницький. Головні критичні зауваги, що їх можна висловити щодо праці, стосуються передовсім складу лексики, що ввійшла до реєстру. Невиправдано великим є вміст пізніх запозичень, що зазвичай належать до вузькофахових термінів і розглянуті достатньо повно в термінологічних словниках відповідних галузей. Наприклад, О.С. Мельничук видав окремо словник іншомовних слів [Словник іншомовних 1985], чим компенсував відсутність нових запозичень в ЕСУМ, до якого ввійшов лише успадкований лексикон та давні запозичення.

Так само надмірну увагу приділено явним варваризмам, велика кількість яких наявна в розмовній мові емігрантських кіл. Етимологія зовсім нещодавно запозичених слів надто очевидна, і їхній ужиток притаманний лише периферійним ідіолектам української мови. На відміну від діалектних матеріалів «материкової» України, що дозволяють виявити архаїчні рефлекси прасвлов’янського стану, англіцизми як особливість певного соціолекту не мають великого пізнавального чи наукового значення. Глибина реконструкції сягає праслов’янського й індоєвропейського рівнів, наведені форми етимолог зазвичай запозичує з Ю. Покорного та інших класичних праць з індоєвропейської етимології:

Із критичними заувагами одразу після виходу перших випусків словника Я.Б. Рудницького виступим Ю. Шевельов [Shevelev 1968]. Із цілої низки зауважень, наведених у статті, можна вивести головні методологічні хиби укладача. Передовсім, славістичний матеріал наведений непослідовно; у своїх етимологіях Я.Б. Рудницький часто нехтує географічними, історичними та культурними реаліями, що позбавляє певну частину його етимологій підставовості.

Загалом можна провести певну паралель між етимологічними словниками І.І. Огієнка та працями Я.Б. Рудницького. В обох словниках наведено значний відсоток нових запозичень, а часто й варваризмів, у той час як питомий словниковий склад української мови представлено непослідовно. Імовірно, це можна пояснити передовсім недостатньою джерельною базою, яка б стосувалася українських діалектів, що в багатьох своїх рисах зберігають не лише явища, перехідні між географічно сусідніми мовами, а й стадійно архаїчніші, ніж зафіксовані в нормативних словниках літературної мови варіанти.

Обрадно 100 слів, розташованих підряд в етимологічному словникові української мови Б.Я. Рудницького на літеру Д (д – девоція) [Rudnycki 2, p. 1-22]. Вибір саме літератери Д зумовлений тим, що на а в українській мовіпочинаються здебільшого запозичені слова. За основу для статистичних підрахунків узято розподіл слів на групи за походженням (для власне українських слів – ще й рівень, до якого простежена історія розвитку слова), де 1 – походить від іншого власнеукраїського слова, 2 – реконструйована праслов’янська форма, 3 – реконструйована індоєвропейська праформа, 4 – наведена ностратична праформа кореня, 5 – запозичене з іншої мови, 6 – неясного походження. 

 

 

В.К. Чапленко фактично продовжив лінію досліджень, започатковану в радянському культурному просторі М.Я. Марром: головним зацікавленням науковця був імовірний кавказький субстрат української, а ширше – слов’янських мов. У низці праць В.К. Чапленко обстоює думку про виняткову роль адигейської (кабардинської) мови для виявлення походження значної частини української лексики з проблемною етимологією.

 У праці «Адигейські мови: ключ до таємниць нашого субстрату» [Чапленко 1966] В.К. Чапленко критикує М. Фасмера через те, що німецький дослідник не враховував доіндоєвропейського субстрату слов’янських мов і залишився в «зачарованому колі індоєвропейських мов». Натомість український дослідник вважає вкрай необхідним докладне вивчення субстрату української мови: «Усі ці мови (черкеські – Н.Н.)з повним правом слід вважати субстратними мовами не тільки для української, а й для всіх інших слов’янських мов» [Чапленко 1966, с. 15].

Наприклад, назву гори Щекавиця дослідник повязує із черкеським щухъэкъуа «чубатий, волохатий» [Чапленко 1966, с. 21], ім’я бога Перуна – із пэрыуэн «щось згори або спереду» [Чапленко 1966, с. 27]. Отож, підставою для етимологічного зближення в першому випадку є метафоричне переосмислення, а в другому – зближення уявлень про блискавку з метанням зброї. Такі зближення вже можуть видатися хисткими через відсутність безпосередньої мотивації.

Проте в подальшому перебігу своїх досліджень науковець переходить до ще більш поспішних висновків. У праці «Походження назов Русь, Рось та споріднених із ними назов і слів» [Чапленко 1973] етимолог намагається  пояснити ґенезу слова Русь, штучно розділивши його на дві частини, і поєднавши кінцеве –с із адигейським cын «голити», і мотивуючи таке зближення згадками в візантійських істориків про те, що слов’янські племена голили голови.

Теорія В.К. Чапленка може бути плідна як стимул до докладнішого вивчення субстрату, проте її етимологічні висновки надто хисткі. В історії української етимології у неї були й свої попередники, передовсім – П.Я. Лукашевич, мовознавець ХІХ ст., який узагалі не визнавав індоєвропейського мовознавства. Щоправда, для П.Я. Лукашевича джерелом етимологій слугували мови Сибіру і Східної Азії, а В.К. Чапленко виходить із матеріалу кавказьких мов.

Українська етимологічна лексикографія у ХХ столітті розвивалася в двох головних географічних ареалах: власне на території України та в діаспорі. Від часу здобуття незалежності здобутки обох дослідницьких традицій об’єдналися в сучасній українській науці, яка поєднує їхні  набутки. Однак етимологічні дослідження в діаспорі виконували не тільки наукову функцію – вони символізували культурну єдність із материковою Україною.

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Rudnyc'kyj, J. B. An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language / Jaroslav B. Rudnyc'kyj. - Winnipeg: Ukrainian Free Academy of Science-Uvan, Inc., 1962-1972. – 4 vol.
  2. Shevelev, G. Y. An Etymological Ditionary of the Ukrainian Language by J.B. Rudnyckyj / George Y. Shevelev // Langauge. – Vol. 44. – No. 4 (Dec., 1968). – pp. 856–875. 
  3. Мулик-Луцик, Ю. Передмова: «Етимологічно-семантичний словник української мови» в контексті лексикографічних праць його автора / Ю. Мулик-Луцик // Митрополит Іларіон [І. Огієнко]. Етимологічно-семантичний словник української мови. – Вінніпеґ: Накладом товариства «Волинь», 1972. – Т. І. – С. 5–11.
  4. Огиенко И.И. Иноземные элементы в русском языке: История проникновения заимствованных слов в русский язык. – 1915.
  5. Огиенко, И.И. Орфографический словарь: Справочная книжка по русскому языку. – 1914.
  6. Огиенкo И.И. Словарь неправильных, трудных и сомнительных слов, синонимов и выражений в русской речи. – К.: Книгоиздательство И.И. Самоненко, 1914. – 294 с.
  7. Огієнко І.І. Етимологічно-семантичний словник української мови: У 4 томах / Іван Іванович Огієнко. – Вінніпег: Волинь, 1979–1995. – Т. 1–4. – 365 + 400 + 416 + 557 с.
  8. Словник іншомовних слів [за ред. О. С. Мельничука]. –Київ: Головна редакція «Українська радянська енциклопедія», 1985. – 966с.
  9. Чапленко В.К. Адигейські мови – ключ до таємниць нашого субстрату / Василь Кирилович Чапленко. – Нью-Йорк, 1966. – 54 с.
  10. Чапленко В.К. Походження назов «Русь», «Рось» та споріднених з ними / Василь Кирилович Чапленко. – Мюнхен, 1973. – 21 с.