Oleksandr STROKAL
POLYPHONY OF THE AUTHOR'S WORD
OF PAVLO MOVCHAN AND VLADIMIR KOLOMIYETS
(Poetics of floronyms and faunonyms)
The article investigates the peculiarities of the functioning of floronyms and faunonyms in the individual language picture of the world. Particular attention is devoted to the study of word-formation features of the author's neologisms of Pavlo Movchan and Volodymyr Kolomiyets. The text of the article features stylistic features of the use of floronyms and faunonyms in poetic language. Comparative analysis has shown that the authors of the texts prefer the floronim. This feature is due to the high degree of symbolization of plant names. The floroms take part in the creation of bright poetic images, create mood, convey the inner state of the lyrical hero.
Key words: floronim, phyton, linguistic picture, symbol, neologism
Олександр СТРОКАЛЬ,
ПОЛІФОНІЯ АВТОРСЬКОГО СЛОВА
ПАВЛА МОВЧАНА І ВОЛОДИМИРА КОЛОМІЙЦЯ
(Поетика флоронімів і фаунонімів)
Світ флори і фауни віддавна був тісно пов’язаний із міфічним, із людськими уявленнями про надприродне, всемогутнє і всевладне начало, що цілком виправдано, адже загальновідомо про тісний взаємозв’язок із природою як первісних людей, життя яких цілком залежало від її волі, так і людей сьогодення, для яких ці уявлення міфологізувалися, набули виразно поетичної барви, стали радше символами, ніж дороговказами, образами, ніж реально існуючими півбогами. Поезія ж стала тією найпершою, найдосконалішою, найекспресивнішою сферою, де художня наснаженість образів природи реалізується максимально повно, тонко і влучно. Ліричний герой поетичних текстів повністю занурений у світ природи – він співпереживає разом із нею, взаємодіє з її антропоморфізованими реаліями, вона є віддзеркаленням його картини світу, його основних ментальних сутностей.
Проте зауважимо, попри таку тісну кореляцію «ліричний герой – природа», у більшості поетичних текстів герой саме взаємодіє, а не є складником, частиною природи.
Осібно в цьому плані виступає поезія Павла Мовчана, у якій ліричний герой не лише тісно пов’язаний із природою, співживе, співпереживає з нею, він сам стає не просто частиною флори і фауни, він стає ними, набуваючи при тім унікального художньо-екзистенційного досвіду, порівняймо:
«Чого ж так незатишно? Мабуть, ти став бузиною
і знаєш, що з коренем вирвуть весною,
то й никаєш, ходиш, шукаєш місцину,
аби, учепірившись пучками в глину,
триматись за землю сипучу бузинно…» [Мовчан 1999, 115]
або ж:
«Колись ти деревом тут був
і листям всю блакить промацав,
що чув, що бачив – не забув,
на все поклав карби означень» [Мовчан 1999, 6].
Як бачимо, ліричний герой у поезіях Павла Мовчана проекціонується на світ природи антагоністично – в одному художньому контексті – це нікому не потрібна рослина, такий собі обиватель, із цілком матеріалістичним світоглядом, а в іншому – ледь не першопричина сущого – Світове Дерево.
Цілком протилежним за характером взаємодії зі світом природи є ліричний герой Володимира Коломійця – він не є одним із її складників безпосередньо, проте здатен впливати на неї, впливати вирішально і подекуди фатально (І хтось несе у берестянім козубочку соти, / а хтось – і бомбу вже націлив…). Природа для ліричного героя В. Коломійця – то сфера його відповідальності, турботи, його голос совісті:
«Бджоли
гудуть до нас – людей, і очі квітів
нам в душу дивляться… Бо ж ми відповідаєм –
за все живе на цій землі!
[Коломієць 1988, 17]» – наголошує автор.
Однак, ліричний герой не лише впливає на природу, визначає її майбутнє, відроджує чи нищить її – природа для нього також виступає мудрим учителем, носієм вічних цінностей:
«Де не стачить доброти – людині…
Дефіцит зростає день при дні.
Доброти в дерев учуся нині:
кожна гілка дасть гніздо пташині,
вигойда й відпустить в небо синє!..»
[Коломієць 1988, 20].
Актуалізуючи образи рослинного і тваринного світу, досліджувані поети активно використовують усі можливості художнього слова – від метафори і персоніфікації – до власне індивідуально-авторських номінацій відповідних реалій. Останні цілком природно і закономірно виступають носіями не лише того чи іншого денотативного значення – вони є одиницями з виразним емоційно-експресивним і подекуди аксіологічним забарвленням. Саме тому такі одиниці є об’єктом багатьох лінгвістичних студій.
Що стосується флоронімів і фаунонімів загалом, то в українській лінгвістиці лексика на позначення реалій рослинного й тваринного світу досліджена в працях В. Карпової, Н. Клименко, Н. Науменко, М. Фещенка, І. Голубовської, Й. Дзендзелівського, Я. Закревської, І. Сабадоша, А. Капської, Л. Симоненко, Т. Заворотної, А. Шамоти, Л. Фроляк, О. Миголинець, Л. Москаленко та інших.
Аналізуючи особливості індивідуально-авторської експлікації рослинного світу в поетичних текстах В. Коломійця та П. Мовчана, особливу увагу звертаємо на додаткову семантизацію традиційних для української культури образів, яка відбувається через авторське переосмислення експресивно-нейтральних номінацій рослин відповідно до творчого задуму, індивідуально-психологічних особливостей поета. Зображаючи реалії рослинного світу, автор може відходити від їх прямого називання і використовує флорообрази для вираження душевного стану ліричного героя, створення певних художніх аналогій за ознакою зовнішньої подібності, для реалізації у поетичному контексті різного типу конотацій.
Досить промовистим у цьому відношенні є, наприклад, індивідуально-авторський новотвір «вербаб’я» в поезії П. Мовчана «Кора», який, поєднуючи в собі значення лексем-складників «верба» та «баба», виступає метонімічно-образною номінацією віку ліричного героя. Віковий перехід із молодості в зрілість на образно-смисловому рівні поезії відображений через момент трансформації образу дерева в образ вербаб’я: «А дерево чухралось на вербаб’я». Контекстуальне поєднання цих художніх образів створює в поетичному тексті мотив архетипного уявлення про Світове дерево, яке в свідомості ліричного героя визначає його буття і, певним чином перетворюючись, модифікує, змінює і його власний стан. Так, окрім змалювання нової, набутої Світовим деревом якості, Павло Мовчан за допомогою новотвору «вербаб’я» показує зміну внутрішнього та зовнішнього стану ліричного героя. Семантика лексеми-складника «баба» визначає як внутрішній, набутий ліричним героєм стан старості, так і його асоціативно-колористичні уявлення, пов’язані з образом баби, її зовнішнім виглядом.
Порівняймо образне вживання іменника кульбаб’я (Куди там дзвони похоронні, / як неугавно день за днем / зашморгує один – верховний - / тугіше – обрійним кільцем. / І стебла рук, і ніг коріння, / кульбаб’я молодих голів, / що важать, де приткнуть насіння [Мовчан 1999, 75].
Надзвичайно колоритною також є неолексема «многоколос» у поезії В. Коломійця «На концерті кобзарів», де вона виступає метонімічною художньо-образною номінацією великої сукупності людей – …зал принишк… / мов не зал хитнувсь – многоколос, / колихнув його / старця речитатив… [Коломієць 1990, 9]. Семантична вказівка на велику сукупність людей у зазначеному новотворі зумовлюється як власне лексичним значенням самого деривата, так і поетичним макроконтекстом. Зокрема, лексема-складник «колос» виступає вербалізатором образу колосся, яке часто в художніх текстах символізує людське життя. Застаріла лексема «много», виконуючи функцію безпосередньої вказівки на кількість, внаслідок певної смислової архаїзації контексту (звернімо також увагу на введення автором образу старця) та створення емоційно-піднесеного, урочистого тону в поезії (чому сприяє і лексема «речитатив»), експресивно посилює й поетично увиразнює семантику кількісного вияву, порівняймо – «Мов не зал хитнувсь – многоколос, / колихнув його / старця речитатив...». Компонент «много» на позначення множинності в новотворі «многоколос» та граматичні показники сингулятивності надають оказіоналізму значення збірності, певного смислового узагальнення, семантично посилюючи масштабність вияву художнього образу. Значення великої кількості людей у тексті експресивно посилюється введенням вербативів із семантикою однократного руху «хитнувсь», «колихнув», які асоціативно пов’язуються з образом житнього поля. Многоколос, таким чином, функціонує як цілісний національно-словесний художній образ жита, який символізує людське суспільство, людську сутність.
Зауважимо, що такі індивідуально-авторські номінації представлені не поодиноко. Так, у поетичній мові Павла Мовчана представлені переважно іменникові та прикметникові флороніми. Прості іменникові деривати утворено за допомогою суфіксів -ін'н'- та -ин'н'- (облетіння; дуплиння), нульового (спіль), суфікса -ø- (з давнього -j-) (дозрілля) та власне -j- (кульбаб’я), суфікса -іст'- (зеленість), суфікса -ин- (зелина). Складні похідні представлено власне іменниковими (людинорослини, жмені-листки, мачина-іскра, цар-колосся), прикметниково-іменниковими (густолистя). Низку прикметникових одиниць утворено за допомогою суфікса ‑ен- (зжалений, перецвічений, обезкорінений). Складні неолексеми утворено в більшості випадків на прикметниково-іменниковій основі (глибокорінний, зеленолезий), тоді, як складені є переважно власне прикметниковими (відкрито-зелений, зелено-позолочений, розкішно-визрілий, суглинисто-земний).
Для безпосередньої номінації реалій рослинного світу Володимир Коломієць активно використовує іменникові деривати. Так, прості похідні утворено за допомогою таких словотвірних формантів: суфікса -ис'к- (чагарисько), префікса не- (нешелестінь) та префікса по- (пошелест). Складні – від прикметниково-іменникових основ (дубовіття, солоноросся), власне іменникових (грозовіття), числівниково-іменникових (многоколос). Більшість складених похідних утворено від власне іменникових основ (вуса-антени, дуб-гримайло, калина-полива, май-гай, мозолі-квасолі, сад-садонько, сладима-трава, суцвіття-віяло, тополенька-трепета, трава-жорства, трава-одолян, трави-чуби, троян-трава) та поодиноко – від дієслівно-іменникових (грай-листя) та прикметниково-іменникових (зелен-диво).
З-поміж прикметникових дериватів із флористичною семантикою виділяємо прості похідні, утворені за допомогою суфікса ‑ев- (чорнобривцевий), суфікса -л‑ (спліснявілий) та суфікса ‑н- (калинний), а також складні та складені відіменникові (айстроокий, хлібочолий), прикметниково-іменникові (довгостеблий, кленоволистий) та власне відприкметникові деривати (просиво-зелені).
Дієслівні неолексеми із зазначеною семантикою представлено простими похідними із суфіксом ‑і- (житіти), суфіксом -и- й постфіксом -с'а (борститися, квітитися) та складеними віддієслівними одиницями (спіти-зріти, цвісти-жити).
У поетичній мові обох митців знаходимо численні метонімічно-образні номінації рослин: вуса-антени (Скільки зерну / потрудитись треба, / поки виросте! / …Потім пнутись, пнутись… / пружностебло / переймать на себе хвилю теплу… / Теплу, стерплу! - / вусами-антенами промені ловити… [Коломієць 1975, 138]); солодинка (І може, ще знайдемо ягоду пізню, / оту солодинку, що зводить уста?... / Дві стежки в траві протолочимо різно, / і ягода в жменях… та тільки не та [Мовчан 1999, 106]; цар-колосся (Лягають зерна у надію, / в мережу власних корінців. / Ляга в майбутнє цар-колосся, / як у зачаття третій світ, / як прорість у дозрілий плід, / у серцевину, в безголосся [Мовчан 1999, 10].
Поруч із зазначеними одиницями представлено деривати на позначення рослин за їхніми функціональними характеристиками й властивостями: тополенька-трепета (Немов тополенька-трепета - / живого слова добра віть. / І вища мудрість для поета: / повік цей рідний край любить... [Коломієць 1990, 297]); суцвіття-віяло (Цвинтарочка, центурочка, / та ж ясен ясенець, - / зацвів золототисячник. / І червеню – кінець. / … Свіжильнику, сердушнику! / Який Діоскорид / пилок галактик звітрених / до тебе докурить? / Упав золототисячник / коню під копито - / спахнув суцвіттям-віялом … / Відкіль? – Не зна ніхто [Коломієць 1975, 169]). З-поміж такого плану одиниць особливе місце займають похідні, твірною основою яких є слово на позначення образу дерева, зокрема дуба, порівняймо: дуб-гримайло (Грозою протята / віть дуба-гримайла! [Коломієць 1990, 297]). Як відомо, за народними уявленнями, грім вважається святим, оскільки має небесне походження, бо є результатом дій небожителів [Булашев 1992, 40], та постає провісником шлюбного союзу землі й неба, пробуджує землю, зумовлюючи її плодючість [Дишлюк 2002, 158]. Не випадково в поезії Володимира Коломійця з образом грому пов’язується образ дуба – архетипного образу Світового дерева в міфологічних уявленнях українців. Надзвичайно промовиста в цьому плані неолексема дуб-небодержець у поезії Павла Мовчана: Дуб-небодержець взеленив повітря / і наслухає, як кружеля земля на корені. / Чи ж під стопою рухається й світ? / і по слідах народжується камінь?... [Мовчан 1989, 98].
У поетичних текстах В. Коломійця і П. Мовчана також досить поширені номінації рослинного світу із семантикою збірності: грозовіття (Петро Могила липи посадив / у Києві, при церкві десятинній, / трьохсотий липень бджіл у них роїв, / і солов’ї злітались на гостини / до сивих круч, під бані золоті, / погожої і страдної години. / А може, липи вже давно не ті, / а може, пам’ять лиш у грозовітті [Коломієць 1990, 102]); дубовіття (Блискавка себе не чує, / блискавка в собі ночує, / блисне гаєм – в дубовіття… / Грім по ній буває – аж через століття! [Коломієць 1990, 157]). Лексема «гаддя-коріння» в поетичній мові Павла Мовчана не лише вказує на подібність частини рослини за її формою до хтонічних образів, але й містить додаткову семантику негативної оцінки: В поле сповзається гаддя–коріння, / і стовбуриння іде слідкома, / в норочку чорну зливаються тіні, / в крапку-мачину входить пітьма [Мовчан 1989, 127].
Серед номінацій на позначення рослинного світу в поетичній мові Володимира Коломійця особливе місце займають прикладкові утворення, пов’язані з образом трави, передаючи її оцінні характеристики за смаковими (сладима-трава), за зображальними ознаками (трави-чуби), за віднесеністю до певних культурно-історичних реалій (троян-трава): сладима-трава, трава-одолян (Марю: мимо пройшла, лиш гукнула: - Здоров! - / І луною з дібров: сум найперший … любов. Ой сладима-трава! … ой трава-одолян!... / Юність, юність моя! Тільки мрево здаля… [Коломієць 1975, 105]); трави-чуби: (Ой, кругла земля на чотири дороги, / метляються трави-чуби. / Торкаються русих чубів босі ноги, / в землі – черепи. [Коломієць 1990, 32]); троян-трава (Переярком – в дикі сурми. / По троян-траві - / боянам…/ Яринóю - / в ясен сум мій, / в ярмарки, яким не в’януть… [Коломієць 1975, 134]).
Образ «людинорослини» в поезії П. Мовчана виступає як універсальна форма існування в обох світах – людському й рослинному – людино-рослини (Тонко мгліють гілки, і дві зв’ялені ягоди гаснуть, / холодок зов’ядання ворушить повісмо сивин, / але ж нас навзаєм полонила подія прекрасна: / свою кров об’єднать і тривати в подобі / людино-рослин [Мовчан 1989, 66]).
Поруч із лексемами на позначення образів рослин, у поетичній мові митців також представлено й низку фаунонімічних одиниць. Їхнє використання у художньо-поетичних контекстах є цілком очікуваним і виправданим, оскільки «світ тварин» ще із сивої давнини був невід’ємним складником міфопоетичної картини світу українців, що зафіксовано численними фольклорними текстами.
Індивідуально-авторські новотвори фауносемантичної групи в мові поезій В. Коломійця і П. Мовчана представлені такими підгрупами:
номінації на позначення комах – інсектоніми (від лат. «іnsecta» – комаха). Зазначені одиниці в більшості випадків є прикладковими сполуками, які часто позначають комах за певною асоціативною подібністю їх в очах ліричного героя до інших образів – джмелі-листоноші (… Знов із квітів печальних пилок – листи… / Лиш джмелі-листоноші знають ім’я / та адресу твою… Шлю листи.. але ти - / тільки міф. Ілюзорна царівна моя! [Коломієць 1975, 112]); рій-заблука (Послугуйте нині спільно / один одному в любові, / на єднаючому хлібі / запізнайте радість слова. …/ Це і буде узголов’ям / ластівкам на раювання, / потім сяде рій-заблука, перемиє медом листя… [Мовчан 1999, 84-85]);
номінації на позначення птахів – орнітоніми (від грец. «ὄρνιθος» – птах). Так, у мові П. Мовчана простежуємо яскраве образне протиставлення «співучих» і «неспівучих» птахів, порівняймо: птиці-велемовниці, горобець-недоріка (Гордують мною, моє ягіддя втоптують в землю… з усіх птиць-велемовниць лише горобець-недоріка сідає…[Мовчан 1989, 39]); а також з метою надання образу певного іронічно-трагічного відтінку – півень-імператор (І тільки півень-імператор / не знав, що жде на нього ніж, - / він криком шпарки конопатив, / щоби не витікала ніч. / Та лихо двері розчиняє / і пересовує поріг / за пруг сльози, межу печалі. / І ніж, що визрівав ночами, / вшановує почержно всіх [Мовчан 1999, 71]).
Як бачимо, у поетичному всесвіті Володимира Коломійця і Павла Мовчана новотвори на позначення світу флори використовуються з метою метонімічно-образних номінацій рослин та називання рослин за їхніми функціональними характеристиками і семантикою збірності. Світ фауни репрезентований лексемами, які містять семантичну вказівку на істот-представників груп комах та свійських тварин.
Низка новотворів у текстах Павла Мовчана на позначення рослинного світу створює в художньому контексті образ Світового дерева, яке виступає в свідомості ліричного героя як основа буття і пов’язується ним із перебігом його власного життя. Як наслідок, будь-які зміни й трансформації зазначеного образу викликають зміни самого ліричного героя, репрезентовані в текстах переважно одиницями на позначення вікових змін.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах та віруваннях / Булашев Г. О. – К.: Довіра, 1992. – 414 с.
Дишлюк І. М. Лексико-семантичне вираження концепту «природа» у поетичній мові Ліни Костенко: дис. … канд. філол. наук : 10.02.01 / Дишлюк Інна Миколаївна – Харків, 2002. – 188 с.
Коломієць В. Р. День творення: Лірика / Коломієць В. Р. – К. : Молодь, 1975. – 175 с.
Коломієць В. Р. Семигори / Коломієць В. Р. – К., 1990. – 419 с.
Коломієць В. Р. Яре Віно. Потрійне коло: Вірші та поеми / Коломієць В. Р. – К. : Рад. письменник, 1988. – 245 с.
Мовчан П. М. Сіль: Поезії / Мовчан П. М. – К. : Дніпро, 1989. – 380 с.
Мовчан П. М. Твори в трьох томах : в 3 т. / П. Мовчан. – К.: Просвіта, 1999. – Т. 1: Голос: [поезії]. – 1999. – 622 с.
Строкаль О. М. Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю (на матеріалі поетичних творів В. Коломійця та П. Мовчана): дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 / Строкаль Олександр Миколайович. – К., 2011. – 179 с.
Oleksandr STROKAL,
Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),
Lecturer at the Department of modern Ukrainian language,
Taras Shevchenko National University in Kyiv
bul. Shevchenka, 14, Kyiv, 01033, Ukraine
Олександр СТРОКАЛЬ,
кандидат філологічних наук, асистент кафедри сучасної української мови,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка