Print

Oleksandr STROKAL

 

ANATOLIY MOYSIENKO AND PAVLO MOVCHAN'S

POETIC WORLD OF GOOD AND EVIL

(rating category)

 

Evaluation is one way of knowing the world. The human mind recognizes the mysteries of the world, its structure, causal relationships by assigning appraisal markers to certain phenomena. Such markers help a person to facilitate world perception and understanding of the universe. The article analyzes the linguistic features of the representation of the author's assessment of certain events or phenomena. The peculiarities of figurative explication of evaluation are highlighted and the role of poetic text in this process is explored. On the material of poetry texts by Anatoliy Moysienko and Pavlo Movchan the features of functioning of units having semantics of estimation in the linguistic picture of the world of lyrical heroes of the mentioned authors are investigated.

Keywords: estimation, linguistic picture of the world, idiostyle, neologism

 

Олександр СТРОКАЛЬ

 

ПОЕТИЧНИЙ СВІТ ДОБРА І ЗЛА

АНАТОЛІЯ МОЙСІЄНКА І ПАВЛА МОВЧАНА

(категорія оцінки)

 

Оцінка, відповідно і оцінна семантика є одним із ключових компонентів картини світу людини, адже саме через оцінку людська свідомість структурує пізнаване як емпірично, так і шляхом аналізу та роздумів. Оцінка бере участь у категоризації об’єктів довкілля, впливає на осмислення людиною явищ і процесів дійсності та визначає її поведінку щодо них. Саме тому оцінна семантика є одним із об’єктів сучасних наукових досліджень. Оцінка як частина прагматичного аспекту комунікації вивчається в межах прагматики, семантики, теорії комунікації, когнітивістики (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, Т. Булигіна, А. Вежбицька, В. Гак, Є. Падучева, Н. Рябцева, О. Шмельов та інші). Аксіологічна проблематика здавна порушувалася на теренах філософії (Аристотель, Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Д. Юм, І. Кант), логіки (Х. Вригт, А. Івін, Я. Хінтикка та інші) та аргументативної риторики (Р. Барт). У лінгвістиці оцінна семантика була ґрунтовно досліджена в праці О. Вольф «Функціональна семантика оцінки» [Вольф 1985]. У подальших наукових студіях вивчалися загальні механізми оцінної діяльності (Н. Арутюнова, А. Вежбицька, Л. Крисін), часткові аспекти оцінних значень (Н. Арутюнова, Ю. Апресян, М. Гловинська, Т. Булигіна, О. Шмельов та ін.). Нині оцінні висловлювання досліджуються науковцями як компоненти прагматичного аспекту комунікації, як іманентна величина, що виявляється в різних сферах мовлення [Гусліста 2002, 1]. Зауважимо, що оцінка виступає універсальною категорією, оскільки в будь-якій мові представлена основна сфера оцінних значень, пов’язаних з ознаками «добре» (позитивна оцінна семантика) / «погано» (негативна оцінна семантика).

Оцінне значення розуміють як певну інформацію, що містить у собі відомості про ціннісне відношення суб’єкта мови до визначених властивостей означуваного [Бессонова 1995, 11]. Засобами репрезентації в поетичній мові оцінки того чи іншого явища виступають як узуальні, так й оказіональні одиниці. Індивідуально-авторські новотвори із семантикою оцінки певних предметів чи явищ містять, на відміну від решти лексем, виразне емоційно-експресивне забарвлення, яке виникає як результат певних почуттів, переживань автора, зумовлених сприйняттям дійсності. Осібне місце лексичні аксіологічні одиниці займають у мові поезій Анатолія Мойсієнка та Павла Мовчана.

З-поміж лексем із оцінною семантикою в поетичній мові Анатолія Мойсієнка та Павла Мовчана подибуємо одиниці зі значенням як позитивної, так і негативної оцінки. Низка таких одиниць дозволяє поетам передати ставлення ліричного героя до дійсності, його (героя) оцінку подій та явищ світу.

У поетичній мові А. Мойсієнка виділяємо лексеми, які допомагають митцю образно ретранслювати читачеві внутрішній стан ліричного героя. Особливістю поетичної майстерності автора є уміння передати його (героя) стан не лише певною лексемою (напр. коханий, незбагенний), а всією поезією, усім віршовим текстом, як наприклад: Ти свято сам. / На святі вічно бути / Чи зможу я, коханий, при тобі? [Мойсієнко 2016, 52]; або ж Коли повертаю з чергового відрядження, / На мене чекає моя самотність біля порога / І купа нечитаних газет у скриньці. / І ще – сьогодні – твій лист… / Як жорстоке доповнення до моєї самотності [Мойсієнко 2016, 54] тут внутрішній стан самотності ліричного героя виявляється не лише за допомогою номінації «самотність», його посилюють, доповнюючи, одиниці на позначення атрибутів об’єктів дійсності «нечитаний» та «жорстокий».

Досить особливим є уживання автором ад’єктива «незбагненний», який, контекстуально поєднуючись із авторським неологізмом «падіння-кружіння» дозволяє митцю передати стан внутрішньої невизначеності ліричного героя, його певну розгубленість в інтерпретації дій імпліцитно представленого образу жінки, порівняймо:

І незбагненна твоя посмішка,

Що лист осінній,

Котрий не знати куди приб’ється

В падінні-кружінні

Залежить усе

Від вітру

[Мойсієнко 2016, 51].

 

Особливої конотації у поетичній мові Анатолія Мойсієнка набувають лексеми-атрибути, які, виступаючи компонентами фразеологізованих конструкцій на кшталт «біла ворона», «Химині кури», беруть участь у створенні позитивної оцінки означеного художнього образу: Білий рояль / І чорна галка… / Котру ніколи не обтяжувала боязнь / Лишатись у такім товаристві / Білою вороною [Мойсієнко 2016, 128] – як бачимо, у контексті лексеми із семантикою кольору «чорний» та «білий» виступають не опозитними атрибутами образу галки, а взаємодоповнювальними. Взаємопротиставлюваними характеристиками натомість є кольоропозначення білий – чорний. Додатково посилює момент авторської гри семантикою слова поетообраз галки-ворони.

Що стосується фразеологічної конструкції «Химині кури», то її компонент «Химині», контекстуально доповнений паронімом «химерні», допомагає митцю створити образ загадкового, непідвладного людському розуму лісу підсвідомості, сповненого таємниць світобуття, порівняймо: Химерні плетива пралісу / Із праглибин твоєї уяви… / О, ті Химині кури, / Яких навіть прехитрому лисові / Не заманити / До того пралісу [Мойсієнко 2016, 131] звернімо увагу на особливу роль алітерації: уживання буквосполуки пр(а/е) покликане посилити художнє зображення автором людського несвідомого та пов’язаних із ним особливостей.

У поетичній мові Павла Мовчана лексеми-атрибути із позитивною аксіологічною семантикою представлено переважно складними дериватами-ад’єктивами, які у своєму складі містять лексему з семантичною вказівкою на образ сонця, що власне і зумовлює позитивні конотації.

Так, лексема «сонцеповний» містить семантичну вказівку на почуття «піднесеності» ліричного героя – Бо стільки в зінниці ввібралось земного, / що, глянувши, можеш шовки почорнить, / якими застелено в небо дорогу… / Черкаєш крилом, і співає блакить, / душа сонцеповна над світом летить [Мовчан 1989, 68], а в дериваті «сонцеявлений» автор моделює образ людини, пов’язаної з духовним світом, образ людини-творця –… і світло, світло без упину, / і сонцеявлена людина, / що творить собі інший світ. / Біжать від неї у недеї, / в провали, в хащі – хижаки, / і смичуть олені з руки / стеблини, як зелені шлеї [Мовчан 1999, 50].

Зображення піднесеної настроєвості ліричного героя, його потягу до щастя, до розуміння одвічних таємниць, усього того, що традиційно пов’язане із горішньою сферою, у поезії Анатолія Мойсієнка досягається шляхом уведення в контекст атрибута-кольоропозначення «синій» та уживаної автором алітерації групи літер син/синʹ, порівняймо:

На синьому морі – сині хвилі,

Синій вітер – у синьому небі.

А в сина – голубі мрії

про синє море

і синє небо

[Мойсієнко 2016, 135].

 

Павло Мовчан, використовуючи в поетичному контексті вербатив «світлувати», змальовує образ творчого натхнення й відображає сакральний характер власне процесу творчості – Бо в кроні дерево трима / своє птахоподібне серце. / То ж так пророчисто і чисто / Воно лунить і, мов жеврінь, / зсередини світлує тінь, / що поїть хмільно бандуриста [Мовчан 1999, 14].

Однією з особливостей поетичної мови Анатолія Мойсієнка є створення контекстуальної опозиції позитивної та негативної оцінок з метою зображення метаморфози одного з образів художнього світу, порівняймо:

Але раптом, диви, –

Клюнула золота рибка

З самісінького споду снів-спогадів.

І ти чимдуж натягуєш волосінь вудки.

І золота луска

Вже міниться на сонці,

Набуває срібного,

Срібно-стального кольору,

І нарешті…

Стає оперенням

Справжньої щуки

[Мойсієнко 2016, 127].

У наведеному уривку бачимо перевтілення художнього образу золотої рибки на щуку, яке супроводжується зміною відповідних атрибутів-кольоропозначень – від золотого до срібного та срібно-стального. Складник останнього композита «стальний» не лише увиразнює відтінок зображуваного кольору, але й допомагає автору поетично змалювати риси характеру.

Як бачимо, світ поезії також не позбавлений негативних образів, оцінок подій. Однак, у художньому тексті такі реалії людського буття набувають стократ сильнішої експресії і виразнішого звучання. Таке посилення негативної конотації образів не шкодить – на його тлі яскравішають образи добра, любові, натхнення, юності.

Присядемо на березі Десни,

Де сніг ще вчора углибав довкола.

Присядемо… де ще не всі пісні

Із повінню спливли за видноколо.

Тут стільки висі висіяли в рань

Нам птах-зорянич і зорянка-птаха.

І юного підсніжника відвага

Горить на всенький обрію екран… [Золотий 1991, 206], – пише Анатолій Мойсієнко. І одразу впадає в око, концентрує на собі увагу не сніг, який «углибав», а казкові позитивно марковані образи птаха-зорянича, юного підсніжника, який горить відвагою майбутнього. Тут атрибути буттєвих реалій виразно корелюють в одвічному вселенському космосі добра і зла, смерті й народження.

Окреме місце з-поміж лексем-маркерів негативно оцінених образів займають індивідуально-авторські новотвори Павла Мовчана. Зокрема, вони називають осіб за їхніми морально-духовними життєвими принципами. У Павла Мовчана це лексеми: грабуни-хижаки (Серцевина твоя на коронках зубів / відбиває вогонь поїдучий, недремний, / віддзеркалює сміх грабунів-хижаків [Мовчан 1989, 52]); кривомовці (Мірчуки засипайте шротом, литим з вогню, / і хутчій розпинайтесь на цвяшисту стерню. / Кривомовці, облудники, ремесло ваше – смерть, / наливайтеся хлібом аж по тім’я ущерть! [Мовчан 1999, 82]); сподівальники (-Гей, тупі рахувальники, в шкіряних камзолах, / гвалтівні сподівальники, / пам’ять ваша в вузлах? [Мовчан 1999, 81]). Останні дві лексеми в поезії «Легковажимо пам’яттю…» виступають метонімічними номінаціями осіб-конфіскаторів хліба («рахувальників у шкіряних камзолах»), які у свідомості ліричного героя постають носіями наруги, нищення, жорстокої тупості. Негативна оцінка осіб представлена як на рівні семантики власне оказіоналізмів, так і в низці словесно-художніх образів (жадоби, вузлів, свинцю, утроби, шроту), які контекстуально вербалізують духовно-ментальні риси негативних осіб. Деструктивний характер їхньої діяльності репрезентує в тексті образ смерті, який прямо вказує на ремесло «кривомовців», відображаючи суть їхньої діяльності, її наслідок і результат: «ремесло ваше – смерть», – робить висновок ліричний герой. Негативна оцінка осіб посилюється шляхом уведення в текст апелятиву «облудники» та епітетів «тупі, гвалтівні». Варто зауважити, що саме ад’єктивна лексема «гвалтівні» надає деривату з нейтральною семантикою «сподівальники» виразного значення негативної оцінки, а лексема «облудники» в постпозиції до неологізму «кривомовці» виступає певним підсумково-смисловим його конкретизатором.

У поетичних текстах П. Мовчана також репрезентовано прислівникові номінації на позначення оцінки внутрішнього стану персоніфікованих художніх образів, що містять негативний семантичний відтінок. Зауважимо, що оцінка їхнього стану моделюється через призму внутрішнього стану самого ліричного героя як результату його рецепції таких образів: невидющо (- Куди ж ми, брате? / - А шукати долі… - / Ішли, ішли, і вікна захололі дивились невидющо нам услід, / і води оберталися на лід, / і стугоніли верби дуплочолі. / - А де вона? – насміливсь запитать. / Коли б я знав, не тре’ було й шукать… [Мовчан 1989, 43]); пімстливо (Котились голови / земля кудись котилась / Голодний крук догнав сльозу / склював / Лише сокири пімстливо світились / І гнів Хреста на лезах тих лежав… [Мовчан 1999, 44]).

Зображення негативно маркованого внутрішнього стану самого ліричного героя забезпечують неолексеми, які вказують на характер його рухів (незграбитись), а також на зміну його внутрішнього стану (металіти): незграбитись (Повз мене йшли дерева кочівничі, / знебарвлені в буденному величчі, / і кидали зневажливо в мій бік: / - Незграбиться на вітрі чоловік [Мовчан 1989, 114]); металіти (Я вчора пив вино іржаве, як залізо, / я з горя склянки дном вуста собі порізав, / і, розпустивши кров, в солодкому солоне / ковтав залізо знов розверзисте, озонне… / І попеляста плоть поволі металіла, / і жилка, мов струна, на скроні ледь бриніла: / Пора! Зведи свій зріст! / І випростай суглоби! [Мовчан 1989, 99]); та передають тактильні відчуття: лещатно (Хто це / серце / лещатно стиска? / Срібні копита / брови толочать, / Срібні підкови / на срібних руках, / Ніби шаблюки простір списали, / Ніби мене розкресали в дим [Мовчан 1999, 57]).

Внутрішній стан ліричного героя також можуть передавати новотвори, яким притаманне синкретичне поєднання лексеми з температурною семантикою й семантикою почуттєвої оцінки: гарячо-журний (Муміфікую вже, так, так, / сувої споминів і втрат, / гарячо-журний снігопад, / можливість зрад… [Мовчан 1999, 34]).

За допомогою неолексем «тугомовний», «кам’янище», «тягарище» Павло Мовчан створює образ пам’яті прожитого життя. У художньому контексті зазначені оказіоналізми та метонімічні номінації беруть участь у поетичному зображенні плину життя з усіма його складнощами – Фарбується кожна хвилина, / бо маятником тне різник / і почеревину, й груднину, / тяжкий продовжуючи лік / всьому, що буде, що було, / що є, - нескресно все зникає, / відлуння тільки відлягло / в несхильний тугомовний камінь [Мовчан 1999, 73]); кам’янище, тягарище (І стука жолудь у блакитне днище, / а на руках у тебе кам’янище, / і під ногами – камінь розітруть… / І колом ходить побіліла путь, / що ні зійти не можна, ні зітхнуть, щоб не зронить на себе тягарище [Мовчан 1989, 98-99]).

Різні аспекти вираження негативної оцінної семантики в поетичних текстах П. Мовчана передають такі неолексеми, як «споневажена», «ярливі», «лопатячі», «тризнище»: споневажена (Аве, жінко гріха! Споневажена небом. / Ти освячена тільки життям у житті. / Через лійки очей, що обернені в себе, / соломини летять золотим золоті [Мовчан 1989, 124]); ярливі (До бубки потовчу весь виноград в давилі, / а стомлена стопа вшанує тихий ґрунт, / і струни продзвенять, що чують міць і силу, / коли їх п’ять шулік ярливих люто рвуть [Мовчан 1989, 94]); лопатячі (І напригінці йдуть поодинці злодюги, / щоб встромити лопатячі жала у сон, / щоб завдать необхідної конче наруги / і відкрить таємниці, руйнуючи схрон…[Мовчан 1989, 52]); тризнище (А чашник з пляшкою стоїть, / мов Бог, / стіл важко повза на чотирьох… / - Що це за тризнище? – спитали / його два куцих з-під стола… [Мовчан 1999, 66]).

Деякі деривати з позитивним чи негативним оцінним значенням містять додаткову семантичну вказівку на інтенсивність вияву певних явищ і процесів. Найбільш активно такі новотвори функціонують у поезії Павла Мовчана. Порівняймо, наприклад, деривати з різною оцінною семантикою, що вказують на інтенсивний характер вияву: впотужнитись (Впотужнилась вода – уже й не перейнять, / припала до землі її важка печать / І змила кущ лози з мурахом на листку, / пробігши в безліч ніг раптово по містку… / Опізнені дощі десь нагорі пройшли…[Мовчан 1989, 58]); розкресати (Срібні копита / брови толочать, / срібні підкови / на срібних руках, / ніби шаблюки простір списали, / ніби мене розкресали в дим [Мовчан 1999, 57]); струмовище (Срібна маківка церкви над текстом летить – / не спіймати, / мої руки простерті / затерпли повітря тримати. / Ні, не стане снаги, / зір вузький аби дощ осягнути, / крізь стрімкі береги / протікає струмовище ртуті [Мовчан 1989, 34]).

У поетичному світі Анатолія Мойсієнка досить часто негативно та позитивно марковані образи взаємодіють – його ліричний герой, правда, таки «козакує у казок», у яких добро завше перемагає зло:

І лукавому –

умова кулі.

І лукавому –

мова кулі…

Ого, Вакула лукавого

Унуртував у труну

[Мойсієнко 2016, 179].

Ось такий сюжет розгортає майстер паліндромних рядків, де навіть неологізм «унуртувати», попри свою негативно конотовану семантику, набуває характерної, уже навіть героїчної жорсткості.

Таким чином, у поетичних текстах А. Мойсієнка та П. Мовчана номінації за оцінною ознакою є носіями позитивної і негативної семантики. У текстах А. Мойсієнка похідні з позитивним оцінним значенням використовуються з метою поетично-образної передачі внутрішнього стану ліричного героя, рідше вживаються номінації, що містять негативну семантику (у більшості випадків для того, щоб поетично зобразити боротьбу добра і зла). У П. Мовчана новотвори з позитивним значенням містять семантичну вказівку на образ сонця чи пов’язані з ним образи. Неолексеми з негативною оцінною семантикою переважно функціонують у контекстах, що відображають внутрішній стан ліричного героя. Окрім зазначеного, в поетичних текстах Павла Мовчана деривати з позитивною та негативною оцінною семантикою можуть передавати інтенсивність вияву ознаки.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

Бессонова О. Л. Оцінка як семантичний компонент лексичного значення (на матеріалі іменників-назв особи в англійській, французькій та українській мовах) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.17 «Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство» / О. Л. Бессонова. – Донецьк, 1995. – 22 с.

Вольф О. Функциональная семантика оценки / Отв. ред. Г.В. Степанов. – М.: Наука, 1985. – 228с.

Гусліста Л. О. Негативна етична оцінка в контекстах осуду (на матеріалі сучасної публіцистики) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.02 «Російська мова» / Л. О. Гусліста. – Х., 2002. – 16 с.

Золотий гомін: Українська поезія світу / Упоряд. А.К. Мойсієнко. – К.: Молодь, 1991. – 352 с.

Мовчан П. М. Сіль: Поезії / Мовчан П. М. – К. : Дніпро, 1989. – 380 с.

Мовчан П. М. Твори в трьох томах : в 3 т. / П. Мовчан. – К.: Просвіта, 1999. – Т. 1: Голос: [поезії]. – 1999. – 622 с.

Мойсієнко А. К. ЛЕЗА ЗЕЛ. Книга верлібрів. – К.: Дивосвіт, 2016. – 312 с.

 

Oleksandr STROKAL,

Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),

Assistant Professor at the Department of Ukrainian Language

and Applied Linguistics,

Taras Shevchenko National University in Kyiv

bul. Shevchenka, 14, Kyiv, 01033, Ukraine

 

Олександр СТРОКАЛЬ,

кандидат філологічних наук, асистент кафедри української мови

та прикладної лінгвістики,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка