Print

Nataliia Burdo

Actuality of the problem of Trypillia Culture housebuilding.

To the 70th Anniversary of Konstantin Zinkovsky

 

More than a century has passed since the first discoveries in the 70's of the XIX century. antiquities left by the agricultural tribes of the Trypillian Culture, inhabiting the forest-steppe areas from the Carpathian mountains to the banks of the Dnieper between 5000-3000 BC (Przybyslawski 1879; Khvoyka 1901; Vovk FK 1905). Many researchers from many countries, known and almost forgotten nowadays, have been contributing over the centuries to the discovery of new pages of Trypillya's history. Among the many names of Trypillian historiography, the name K.V. Zinkovsky - a rather vivid figure in Ukrainian archeology in the second half of the XXth century.

The ideas which were embodied in the new concept of the housebuilding of Trypillya Culture, which was created in the 60's and 80's of the twentieth century by V. Markevich and K. Zinkovsky, have been reflected in numerous field studies and publications devoted to the investigations not only of the remnants of Tripillian dwellings, but also tangent to those problems. At the beginning of the XIXth century. this concept became one of the main in Trypillia studies. That is why today it turns out to be an actual appeal to the origins of the formation of this concept and analysis of the scientific contribution of each of its creators, including K.V. Zinkovsky.

Keywords: Trypillia, Cucuteni, Eneolithic, burnt houses, housebuilding, reconstruction, archaeological excavations

 

Н. Б. БУРДО

 

АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ТРИПІЛЬСЬКОГО ДОМОБУДУВАННЯ.

З НАГОДИ 70-РІЧЧЯ К.В. ЗІНЬКОВСЬКОГО

 

Понад століття минуло з часу перших відкриттів в 70-ті роки XIX ст. старожитностей, залишених землеробськими племенами трипільської культури, які заселяли лісостепові простори від карпатських гір до берегів Дніпра шість - п'ять тисяч років тому (Przybyslawski 1879; Хвойка 1901; Вовк Ф.К. 1905). Десятки дослідників з багатьох країн, відомих і майже забутих у наші дні, вже понад століття вносять свою лепту у відкриття все нових сторінок історії Трипілля. Серед багатьох імен трипільської історіографії тепер уже майже загубилося ім'я К.В. Зіньківського - досить яскравої постаті української археології другої половини ХХ ст.

К.В. Зіньковський народився 4 січня 1947 р. в м. Білгород-Дністровському Одеської області. Рідне місто К.В. Зіньковського славиться пам’ятками сивої давнини – середньовічною фортецею Cetatea Albă-Аккерман та руїнами античного міста Тіра. Мабуть саме ця обставина визначила долю майбутнього археолога. Підлітком він працював в експедиції під керівництвом А.І. Фурманської на розкопках Тіри, а згодом поступив на кафедру археології історичного факультету Ленінградського державного університету (ЛДУ), який закінчив 1970 р. Аби належним чином оцінити цю сторінку з життя К. В. Зіньковського слід нагадати, що у ті часи це була одна із трьох кафедр археології на території СРСР (окрім Московського та Київського державних університетів) і вступний конкурс на неї був одним із найвищих, а кафедра археології ЛДУ — чи не найпрестижнішою “кузнею кадрів” на ниві археології у країні.

Рис. 1. К.В. Зіньковський, фото 1969 року.

Роки навчання в університеті були часом професійного становлення. К.В. Зіньковський працював у різних археологічних експедиціях на території Радянського Союзу, зокрема в Молдавії, де в той час досліджувалися трипільські пам’ятки. Фахові навички він здобував, працюючи на розкопках Молдавської неолітичної експедиції під керівництвом В.І. Маркевича на поселенні Варварівка VIII та Молдавськой експедиції Інституту археології АН СРСР під керівництвом К.К. Черниш на поселенні Раковець. Дипломна робота К.В. Зіньковського біла присвячена проблемам трипільського домобудування на матеріалах саме поселень Молдавії. Тема трипільського домобудування стала провідною, але не єдиною в його студентські роки.

Крім вивчення і реконструкції давніх будівель К.В. Зіньковський захопився фізичною антропологією. Для цього він наполегливо студіював палеоантропологію та методику реставрації палеокраніологічного матеріалу на кафедрі етнографії та антропології історичного факультету Ленінградського університету під керівництвом відомого антрополога І. Й. Гохмана. Отримавши відповідну фахову підготовку у студентські роки, К.В. Зіньковський пізніше, коли став співробітником Одеського археологічного музею, зміг вивчати антропологічні типи давнього населення за матеріалами розкопок Е.Ф. Патокової Усатівського могильника (Зіньковський 1984; Зиньковский, Петренко 1987).

Після закінчення ЛДУ К.В. Зіньковський працював старшим науковим співробітником Одеського археологічного музею АН УРСР (1970–80, 1982–85 рр.), а у 1980–82 рр. - молодшим науковим співробітником відділу археології Північно-Західного Причорномор’я Інституту археології АН УРСР. Він очолював Буго-Дністровський загін Причорноморської експедиції Одеського археологічного музею по дослідженню пам’яток трипільської культури (1972-1979). У ті роки він досліджував ранньотрипільське поселення Олександрівка, проводив археологічні розвідки в Кодимському р-ні Одеської обл. Брав участь у дослідженні могильника усатовської культури біля с. Маяки (1974-1975).

Рис. 2. К.В. Зіньковський (ліворуч) на розкопках у Майданецькому, 1980 рік. Праворуч від нього- В. Ф. Мицик.

Важливим етапом у науковій діяльності К.В. Зіньковського стала участь у дослідженнях поселення-гіганта трипільської культури Майданецьке (1971-80) під керівництвом М.М. Шмаглія. Головною темою досліджень у Майданецькому К.В. Зіньковського було трипільське домобудування. Саме цій темі було присвячено більшість з його 19 наукових праць, а також кандидатська дисертація, завершена 1983 р. Текст дисертації був виданий посмертно у вигляді монографії (Зиньковский 2013).

К.В. Зіньковський пішов з життя 1991 р. Його наукова біографія (Черняков 2004) досить коротка, але тематично багатопланова і насичена. Значною мірою ця наукова біографія відобразила багато рис, типових для епохи двох останніх десятиліть минулого століття. Зокрема вона засвідчує стан та загальний рівень радянської археології на ниві первісності. Наявність единого наукового простору на теренах СРСР забезпечувала взаємодію і плідну співпрацю багатьох наукових шкіл і центрів, що у повній мірі проявилося в дослідженнях К.В. Зіньковського. З іншого боку простір цей був майже повністю ізольований від того, що відбувалося за межами СРСР.

Рис. 3. На розкопках у Майданецькому, 1980 рік.

Ми вже зазначали, що основним напрямком наукових досліджень К.В. Зіньковського було вивчення проблем трипільського домобудівництва.  У своїх наукових розробках К.В. Зіньковський застосовував новаторські підходи, тому його ідеї з труднощами прокладали собі шляхи.

На перший погляд трипільськое домобудівництво видається пересічною та не самою важливою проблемою вивчення Трипілля. Тим не менш, вже з моменту відкриття трипільської культури і до сьогоднішнього дня проблема домобудування була і залишається наріжним каменем трипіллязнавства в цілому. Це обумовлено тим, що на інтерпретації залишків будівель у вигляді «площадок - майданчиків», які виступають переважними об'єктами розкопок трипільської археології, зав'язана реконструкція багатьох аспектів історії стародавніх землеробів. Особистий внесок К.В. Зіньковського саме у цю проблематику досить вагомий, але не завжди оцінений в сучасних дослідженнях, присвячених  домобудівництву (Бурдо 2012). Втім детальний аналіз розробок трьох останніх десятиліть ХХ і початку ХХІ ст., пов'язаних з трипільською архітектурою, дозволяє простежити як розвиток ідей так і роль К.В Зіньківського в дослідженнях цієї проблеми.

Детальний аналіз історіографії питань інтерпретації площадок і реконструкції трипільських жител викладено в низці робіт (Бурдо 2006: 17-21; Бурдо 2007: 29-34). Ключовими моментами дискусії виступали два головні чинники: випал залишків глиняних конструкцій споруди, від якої залишилася площадка, і засади  зведення будівель.

Думка про ритуальне використанні вогню і призначення будівель вичерпно презентує інтерпретація площадок В.В. Хвойкою. Аналізуючи дані розкопок в околицях Трипілля, дослідник дійшов висновку, що тут “ми маємо справу зовсім не з житловими приміщеннями. Немає жодних сумнівів, що всі вони були святилищами і взагалі святими місцями. Більшість груп площадок являють собою залишки поховальних споруд, які правили за сховище праху мертвих, або позначкою місця його знаходження, а деякі могли служити і для інших релігійних цілей більш загального характеру, тобто для відправлення різноманітних обрядів, урочистих зборів, жертвоприношень тощо” (Хвойко 2006: 70). Багато дослідників в кінці ХІХ - початку ХХ ст. незалежно один від одного висловлювали аналогічні припущення (Бурдо 2007).

Рис. 4. Майданецьке, 1980 рік, дослідження решток трипільських споруд, перекритих насипом кургану з похованнями раннього бронзового віку.

Протилежна інтерпретація площадки, як особливої ​​конструкції підлоги будинку, належить Н.Ф. Біляшівському (Біляшівський 1900). Згодом, у 30-ті роки ХХ ст., саме вона лягла в основу концепції інтерпретації площадок Є.Ю. Кричевським і Т.С. Пассек, яка панувала у трипіллязнавстві до 70-х років ХХ ст.

Зауважимо, що дослідники, які працювали на території сучасної Західної України, що входила на початку ХХ ст. до складу Австро-Угорщини а потім Польщі взагалі не брали до уваги цю концепцією при інтерпретації матеріалів своїх розкопок. Так, Леон Козловський, на підставі аналізу матеріалів розкопок початку ХХ ст. в Галичині, припускав наявність у трипільців жител різного типу. Залягання обпаленої глини він вважав залишками перекриттів будівель, в тому числі й таких, що будувалися на палях, а їх випал – наслідком ритуального спалення будинку після смерті його господаря (Kozlowski 1930: 18-31). У той же період і в тому ж регіоні О. Кандиба (Кандиба 1937) інтерпретував розкопані ним на поселенні Ланівці площадки як залишки стель у вигляді дерев'яного настилу, обмазані глиною, від будівель різного призначення, що згоріли в пожежі (Кандиба 2007: 336-338).

В силу тогочасної політичної ситуації роботи Л. Козловського і О. Кандиби були малодоступні для радянських вчених, аж до періоду останніх десятиліть ХХ ст. К.В. Зіньковський згадував думку Л. Козловського, але в цілому ці ідеї залишалися непоміченими і належним чином не оціненими дослідниками домобудівництва Трипілля навіть в історіографічному аспекті. Та обставина видається нині дуже прикрою, бо висновки Л. Козловського про ритуальне спалення трипільських жител та О. Кандиби про їх конструктивні особливості і загибель у пожежах, викладені за сорок років до появи перших публікацій авторів нової концепції інтерпретації площадок, практично передбачили головні ідеї стосовно трипільського домобудівництва, відстоювані В.І. Маркевичем і К.В. Зіньківським.

Концепція домобудівництва, побудована на ідеї Н.Ф. Біляшівського, була розроблена і вперше поширена переважно Є.Ю. Кричевським під час розкопок Трипільської експедиції 30-х років ХХ ст. Ця експедиція спочатку проводила дослідження під керівництвом С.С. Магури, а згодом Т.С. Пассек. Є важливим, що розкопки проводилися у Середньому Подніпров'ї, саме у тих місцях, де колись працював В.В. Хвойка (Відейко 2004: 541).

Головним завданням концепції Кричевського-Пассек, що була оформлена до 1940 р. і знайшла відображення у безлічі публікацій, була інтерпретація площадок як збудованих з використанням вогню залишків жител, а не ритуальних споруд, як вважав В.В. Хвойка та інші фахівці. Її основний зміст було беззастережно прийнято в науці, а будь-які дискусії з приводу інтерпретації архітектурних залишків Трипілля було припинено на два найближчі десятиліття. Принцип реконструкції трипільських жител (Пассек, Кричевський 1946; Пассек 1949: 83, 133, 136), на підставі інтерпретації площадок як спеціально обпалених підлог будівель беззастережно і часом взагалі без огляду на фактичні результати розкопок панував у публікаціях матеріалів розкопок трипільських поселень.

Слід відзначити, що концепція Кричевського-Пассек базувалися головним чином на матеріалах трипільських поселень, досліджених у різних регіонах України, оскільки більшість пам'яток Трипілля на території Молдавії були відкриті вже у повоєнний період. Саме з ім'ям Т.С. Пассек пов'язані перші широкомасштабні польові дослідження трипільських поселень в цьому регіоні, що почалися в 50-ті роки ХХ ст.

Одним з учасником цих досліджень був В.І. Маркевич, який згодом сам очолив археологічні експедиції по дослідженню трипільських поселень. Саме він вперше запропонував іншу інтерпретацію площадок, вважаючи, що завали обпаленої глиняні, що утворювали площадки на поселенні Варварівка VIII, а пізніше і Варварівка ХV, були залишками перекриттів жител (Маркевич 1964; 1970: 349; 1972: 50), а не підлог. Саме ця ідея стала ядром нової концепції трипільського домобудівництва. Дослідник вперше привернув увагу до відбитків дерев'яних конструкцій, що зберіглися на глиняних деталях і дозволяли судити про конструкції «стельового або міжповерхового перекриття», а також встановив наявність деталей інтер'єру жител і розчавлених посудин під нашаруваннями обпаленої глини (Маркевич 1972: 56-57). Необхідно підкреслити, що в перших публікаціях В.І. Маркевича випал глиняних конструкцій будинків і деяких знахідок пояснюється пожежею, але про це згадується побіжно в зв'язку з житлом Варварівки ХV (Маркевич 1972: 51).

Детальний виклад ідей, пов'язаних з домобудівництвом, було запропоновано В.І. Маркевичем дещо пізніше (Маркевич 1981: 75-88), причому автор спеціально застерігав, що він не заперечує в цілому вірність висновків Т.С. Пассек стосовно “площадок”, досліджених на Україні, а лише викладає результати своїх спостережень на оселях, розкопаних у Дністро-Прутському межиріччі (Маркевич 1981: 76).

Рис. 5. Майданецьке, 1973 рік, експеримент з методики розкопок. Дослідження решток трипільського житла із залишенням багатьох бровок. 

В.І. Маркевич докладно розглянув конструктивні нюанси і процес будівництва трипільських жител цього регіону, довів на підставі фактичного матеріалу, отриманого під час розкопок, наявність двох поверхів та/або горищних перекриттів у деяких з розкопаних ним будинків, і запропонував низку графічних реконструкцій двоповерхових будівель, докладно описав і реконструював інтер'єри жител. Однак пожежа, свідоцтва якої безсумнівні, знову лише ледь згадується В.І. Маркевичем (Маркевич 1981: 23, 37, 83, 85) в розділі монографії, присвяченому господарству трипільських племен Дністро-Прутського межиріччя.

В.І. Маркевич вважав, що «в міру виснаження ґрунтів навколо поселення і, мабуть із завершенням календарного циклу тривалістю близько 50 років покидали свої поселення, приносячи їх у жертву вогню, і створювали нові на інших землях» (Маркевич 1981: 139). У наступній публікації, де докладно обґрунтовано погляди В.І. Маркевича вже на трипільське домобудівництво в цілому, пожежа згадується лише у контексті доказів стосовно існування двоповерхових будинків (Маркевич 1990). Таким чином, у зазначених вище роботах В.І. Маркевича відсутнє чітко аргументоване пояснення дії вогню на конструкції жител та інвентар, що обумовлює, на наш погляд, певну незавершеність його ідей щодо інтерпретації трипільських площадок.

Саме К.В. Зіньковський завершив оформлення ідей В.І. Маркевича, пов'язаних з домобудівництвом, в нову концепцію інтерпретації площадок, отже й трипільського домобудування. Зауважимо, що К.В. Зіньковський завжди і послідовно відзначав пріоритет В.І. Маркевича у висловлюванні ідеї про наявність двох поверхів у конкретних трипільських жител. Сам В.І. Маркевич вважав, що експериментальні дослідження К.В. Зіньківського зроблені після «проведеної мною [В.І. Маркевичем] в його присутності розшифровки залишків жител на поселеннях Раковець і Варварівка VIII »(Маркевич 1990: 50). Очевидно, що саме ця «розшифровка» стала каталізатором процесу осмислення К.В. Зіньковським існуючих на той час гіпотез стосовно трипільського домобудівництва.

У 70-ті роки ХХ ст. виходить лише дві вже згадані публікації В.І. Маркевича,у яких побіжно йдеться про горищні та міжповерхові перекриття будинків на поселеннях Варварівка VIII і Варварівка ХV. У той самий період, найбільш продуктивний у творчій біографії К.В. Зіньковського, виходить ціла низка праць, спеціально присвячених житлам деяких поселень і всебічному обґрунтуванню нової концепції інтерпретації майданчиків (Зіньківський 1972; 1972а; 1973; 1975; 1976; Зіньковський К.В., Зіньківська Н.Б. 1974; 1975; 1975a; Шмаглій, Дудкін, Зіньковській 1973). Так вузько регіональний підхід, властивий дослідженням домобудівництва В.І. Маркевичем, розширюється у К.В. Зіньківського до глобальних масштабів, а нова інтерпретація площадок отримує оформлення у вигляді нової концепції домобудівництва Трипілля, що її відтак варто іменувати концепцією Маркевича - Зіньковського.

З іншого боку у розлогій історіографії з проблеми трипільського домобудівництва незаслужено забута роль К.К. Черниш, хоча саме завдяки її науковому авторитету нова концепція власне і отримала право на існування. Нагадаємо, що К.В. Зіньковський був її безпосереднім учнем та працював на розкопках трипільського поселення Раковець, матеріали з домобудівництва якого чи не вперше було опубліковано таким чином, що вони стверджували новий підхід до реконструкції будівель (Бурдо 2012: 69-71).

З сказаного вище випливає, що біля витоків нової концепції трипільського домобудівництва стояли вчені з різних наукових центрів: Москви, Кишинева та Одеси. К.В. Зіньковський виявився транслятором нових ідей у середовищі українських археологів, що було дуже важливим, адже на територію України припадає велика частина пам'яток Трипілля та їх досліджень. Крім того, вже у останні десятиліття ХХ ст. і пізніше саме тут зосереджено більшість фахівців - трипіллязнавців. Більшість з них апробували ідеї В.І. Маркевича під час власних польових досліджень і з часом переконалися в його правоті. Отже, сприйняття нових принципів інтерпретації трипільських площадок охопило більшу частину фахівців і знайшло широке поширення (наприклад: Круц 2003; Рижов та ін. 2004: 57-61), а концепція Маркевича - Зіньківського втілена в практику реконструкції трипільських жител (Бурдо 2011). Таким чином прихильники концепції Кричевського - Пассек (Колесников 1993; Корвін-Піотровський, Шатило 2008), яка упродовж десятиліть домінувала у трипіллязнавстві, виявилися в меншості.

Рис. 6. Майданецьке, зйомка фотоплана, 1979 рік.

Важливою заслугою К.В. Зіньківського стала поглиблена розробка загальної методики вивчення домобудівництва, що дозволило цілеспрямовано і усебічно аналізувати  всі можливі джерела. Він цілеспрямовано досліджував не тільки процес будівництва, але і процес руйнування трипільських будівель під дією вогню (Зіньковський, 1976; 1983). Для вивчення проблеми трипільського домобудівництва К.В. Зіньковським була вироблена всеосяжна дослідницька програма, хоча і не всі її напрямки були здійснені у належній мірі. Програма передбачала комплексний підхід до вивчення трипільських пам'яток (Зіньківський 1990), виділення певних рівнів дослідження, включала вдосконалення методів польового і кабінетного дослідження, залучення даних етнографії, вивчення будівельних норм, соціологічні реконструкції, а також експериментальне моделювання (Зіньківський 1982).

Рис. 7. Завантаження додатковим паливом експериментальної моделі житла трипільської культури. Білгород-Дністровський, 1975 рік.

Експериментальне моделювання було важливою новацією, застосованою К.В. Зіньковським в ході дослідження проблеми трипільського домобудування. Експеримент по моделюванню житла, розкопаного експедицією під керівництвом К.К. Черниш на поселенні Раковець (Республіка Молдова), був проведений К.В. Зінковським 1975 р. На подвір’ї приватного будинку батьків, у м. Білгород-Дністровський в масштабі 1 : 10 був побудований макет житла.

Метою цього експерименту була реконструкція як процесу будівництва, так і наступного руйнування трипільських споруд. Цій меті були підпорядковані завдання експерименту: створення моделі трипільського житла, дослідження методів домобудування, з’ясування роли вогню, спостерігання за об’єктом, отриманим в результаті штучного спалення моделі.

Рис. 8. Експериментальне спалення моделі трипільського  житла та дослідження його решток.

Джерелами для реконструкції експериментального житла стали польові дослідження автором експерименту трипільських “площадок”, що проводилися із застосуванням методики польових робіт, розробленої Маркевичем В.І., а також власні спостереження над сучасною сільською архітектурою України та Молдови, вивчення етнографічних даних. Експериментальна модель відтворена на основі графічної реконструкції К.К Черниш глинобитного двоповерхового будинку.

“Площадка”, розкопана у Раковці, була реконструйована, як рештки глиняної обмазки міжповерхового перекриття дерев’яного настилу, який спирався на глинобитні стіни. Вони, як і конструкція даху були встановлені гіпотетично. Всі матеріали були масштабовані відповідно розміру моделі, на першому та другому поверхах було розставлено моделі посудин, шматочки кременю. Через півроку після будівництва будиночок був спалений із закладанням великої маси деревини в якості пального. Стіни моделі залишилися майже не обпаленими. Перекриття, обпалене до світло-червоного кольору, впало поміж стін та через кілька місяців утворило залягання, яке нагадувало трипільську площадку, але не було ідентичним.

Рис. 9. Експериментальна модель К. В. Зіньковського, фото після спалення: глинобитні стіни залишилися стояти.

Неповна відповідність заляганню, отриманому в результаті експерименту решткам трипільських жител, була пояснена К.В. Зіньковським малими розмірами моделі, а відтак і різницею у масштабах пожежі і характері руйнувань. Однак в цілому перший досвід по експериментальному моделюванню трипільського житла був успішним і підтвердив інтерпретацію площадок як решток обмазки дерев’яних перекриттів, піднятих над землею (Зиньковский 1983).

Рис. 10. Ще один експеримент К. В. Зіньковського: випал "площадки" розкладеним на ній вогнищем (1-3) та реконструкція трипільського житла із горищним перекриттям (за В.І. Маркевичем, 1980).

Цілеспрямоване вивчення проблем трипільського домобудівництва зумовило значний внесок К.В. Зіньківського в оформлення нової концепції інтерпретації площадок. Необхідно зупинитися на аналізі цього дослідження, який знайшов відображення в його статтях і дисертації (Зиньковский 2013).

Польові дослідження К.В. Зіньківського в Олександрівці та Майданецькому були спрямовані як на пошуки аргументації для підтвердження правильності нової інтерпретації площадок, так і на удосконалення методики польового дослідження залишків трипільських будинків. Саме остання обставина пояснює уповільнені темпи розкопок об'єктів. В Олександрівці за вісім польових сезонів був відкритий тільки один житловий комплекс. У Майданецькому, де розкопами керувало кілька фахівців, за сім сезонів за участі К.В. Зіньковського досліджено три житлово-господарських комплексу, правда, один з них - «Ж» складався з п'яти площадок, перекритих курганом. Відомості про ці дослідження як і методичні пошуки, викладені в дисертації К.В. Зіньківського, опублікованої 2013 р. (Зиньковский 2013).

Рис. 11. Майданецьке, рокопки 1973-1976 років, які проводилися за методикою, розробленою К.В. Зіньковським, в тому числі із залишенням великої кількості бровок: 1-2 - комплекс "Е", дослідження 1972-1973 рр.; 3 - початок розкопок ями 6 комплекса "Ж", 1976 р.

Загальна методика дослідження проблеми домобудівництва, розроблена К.В. Зіньковським, включала як удосконалення польової методики, яку запропонували В.І. Маркевич та К.К. Черниш, так і різні методи «кабінетного дослідження» (Зіньківський 1976; 1983). Методичні удосконалення розкопок вимагали значного розширення розкопу поза межі залягання обпаленої глини. Це слід було робити з метою пошуків вірогідних необпалених глиняних конструкцій стін. Пропонувалося також залишення кількох бровок для отримання та вивчення розрізів, а також ретельна пошарова фіксація. У пакет польової документації входили плани відбитків дерева на глині ​​для кожного шару обпаленої глини, пошарові плани знахідок, фотоплан площадки з нівелювальними відмітками, а якщо площадка складалася більше ніж з одного шару обпаленої глини з відбитками дерева, то фотоплан для кожного шару.

Пропоновані пошуки стін - це досить розлогий і сообливий сюжет з досліджень К.В. Зіньківського. Припущення стосовно характеру стін трипільських жител було висловлено ним на підставі власних спостережень над сучасною народною глинобитною архітектурою. Виходячи з цих спостережень, він вважав, що від глинобитних стін могли залишитися тільки розмиті рештки їх нижніх частин. Їх сліди у вигляді «ущільненого ґрунту» або «плям освітленого ґрунту» якраз і намагався знайти К.В. Зіньковський у численних бровках та розрізах, а також за допомогою горизонтальних зачисток, в тому числі поза межами залягання обпаленої глини. Читалися такі плями слабо, часом — лише на негативах фотопланів, або при певному освітленні. Отож достовірність виявлення слідів гіпотетичних стін більшості інших дослідників видавалася невисокою.

Тим не менш, В.І. Круц відзначав для деяких помешкань на поселенні Тальянки наявність слідів капітальних глинобитних стін, коли «розмиви стін у вигляді шарів освітленого ґрунту фіксувалися в ряді випадків в стінках розкопок» (Круц 1990: 47). Згодом В.А. Круц вважав, що стіни першого поверху будівель у Тальянках мали вигляд дерев'яного зрубу(це мало пояснити відсутність знахідок ям від стовпів по периметру споруди), а другого поверху - заплетеного жердинами каркасу, обмазаного глиною — власне, цей варіант реалізовано у реконструкції двоповерхової споруди у заповіднику в Легедзиному (Круц 2008: 52-53). В.І. Маркевич реконструював для поселень на півночі Молдавії стіни у вигляді плоту, обмазаного глиною, спираючись на залишки відбитків на обмазці подібних конструкцій, виявлених під час розкопок деяких будівель (Маркевич 1981: 77-80). Ймовірна й  каркасно-стовпова конструкція стін конкретних трипільських будівель (Вiдейко 2000: 28), теж перевірена на реконструкціях споруд. Можливі варіанти конструкції стін конкретних будівель, запропоновані різними авторами, не виключають можливості існування глинобитних стін, проте думка К.В. Зіньківського про поширення виключно такого типу стін для всіх поселень Трипілля виглядає, на наш погляд, помилковою абсолютизацією.

К.В. Зіньковський на підставі відкритих, як він вважав, у Олександрівці (Зіньківський 1976: 42) і Майданецькому залишків глинобитних стін запропонував реконструкцію складного горизонтального планування будівель (Зіньківський 1982: 29 - 30).

В цілому методика розкопок трипільських “площадок”, яку відстоював К.В. Зіньковський, була найпрогресивнішею на той момент і відповідала наявному рівню технічного оснащення. Суть цієї методики зводилася до вивчення площадки, як певного об’єкту – решток архітектурних конструкцій, або археологічного комплексу, який виник внаслідок функціонування та руйнування будівлі та подальшої археологізації руїн. Відповідно до такого розуміння об’єкту його дослідження та фіксацію відомостей проводять не по штучним щарам–горизонтам потужністю 0,1 або 0,2 м, як це прийнято при вивченні культурного шару пам’ятки для виявлення об’єктів, а у відповідності із реальним заляганням зруйнованих конструкцій. Фіксація не тільки всіх особливостей залишків будівельних решток, деталей інтер’єру, а майже всіх знахідок (розвалів посуду, знарядь праці, предметів пластики, тощо) як серед них, так й поза межами скупчень обпаленої глини, дає можливість в кінцевому рахунку наблизитися до відтворення процесів та картини руйнування, а відтак конструкції будівлі та іі начиння на момент загибелі. Поєднання такої польової методики дослідження залишків трипільських будівель з сучасними технічними можливостями дає ефективний результат.

Слід зазначити, що практика залишення численних бровок, апробована К. В. Зіньковським у Олександрівці та Майданецькому (комплекс “Е”) виявилася непридатною при дослідженні “площадок”. По-перше, значна частина об'єкта залишалася під бровками і губилася інформація про завал обпаленої глини в цілому. По-друге, обмежені бровками ділянки розкопу через опади виявлялися басейнами, заповненими дощовою водою, працювати з рештками споруд в таких умовах було неможливо. З огляду на ці незручності, в подальшому бровки не залишали до завершення розкопок, хоча відповідні численні розрізи фіксувалися в процесі розбирання залягання обпаленої глини. Власне, такий підхід до фіксації бровок та розрізів застосовується і нині, тепер є можливість отримати якісні профілі на підставі фотограмметрії (наприклад Muller et alii, 2016: fig. 14-15).

Рис. 12. Сучасні глинобитні будівлі: 1 - діюча, 2 - у процесі будівництва. Фото із етнографічного зібрання К.В. Зіньковського.

Інтерес серед методичних розробок К.В. Зіньківського являють спостереження за особливостями будівництва і руйнування сучасних глинобитних споруд, а також згадане експериментальне моделювання (Зіньківський 1976; 1982). Застосування всіх згаданих методів якраз і дозволило К.В. Зіньківському запропонувати нову концепцію трипільського домобудівництва, засновану на ідеях В.І. Маркевича.

Ключовим моментом у дослідженнях К.В. Зіньковського був змістовний синтез польових спостережень В.І. Маркевича та несумісних, на перший погляд, думок В.В. Хвойки (ритуальні комплекси) і М.Ф. Бляшевського (житла) стосовно призначення “площадок”. Він сформулював положення про «подвійну сутність трипільських площадок». Відповідно до нього житла «поселень трипільської культури у певний момент часу перетворювалися на культову пам'ятку внаслідок ритуальних дій, про які ми знаємо лише те, що вони супроводжувалися спаленням поселень при переході на нові місця помешкання» (Зиньковский 1983: 20-21). Застосування ідеї про подвійну сутність трипільських площадок для інтерпретації архітектурних залишків дозволяє під іншим кутом зору інтерпретувати особливості культурного шару деяких поселень (Бурдо 2017).

Варто докладніше зупинися на основних положеннях концепції Маркевича - Зіньківського. Об'єкти у вигляді площадок, які представляють собою нашарування обпаленої глини з включеннями різних знахідок представляють собою залишки перекриттів (горищних або міжповерхових) будинків з вертикальним розвитком1. Кожен шар обпаленої глини з відбитками дерев'яних конструкцій відповідає перекриттю споруди з дерев'яного настилу. Таким чином, в залежності від наявності таких шарів і знахідок під ними реконструюється житло з міжповерховими або горищним перекриттям, що представляють собою дерев'яний настил, покладений на поздовжні стіни і обмазаний досить потужним шаром глини з рослинної домішкою. Стіни були глинобитними і не виявлені, або представлені тільки слідами в розрізах.

Чітка фіксація місця розташування всіх знахідок, в першу чергу розчавлених посудин, на шарах глини, під ними або серед уламків перекриттів, а також залишків інтер'єру дозволяє встановити розміщення побутового інвентарю і деталей інтер'єру в будинку.

Встановлено наявність декількох приміщень і певне угруповання деталей інтер'єру, посуду і інших знахідок на різних поверхах. Складне горизонтальне та вертикальне планування будівель і наявність різноманітного інвентарю свідчать про різне призначення окремих приміщень. Це дозволяє розглядати трипільські будинки як житлово-господарські комплекси, що поєднують житлові та господарські функції.

Трипільські поселення будувалися за єдиним планом, у відносно короткий проміжок часу. Спостерігається певне угруповання будівель.

Випал глиняних конструкцій та інвентарю, що досягає іноді 1000º, свідчить про навмисне спалення будинків, яке відбувалося одночасно, тобто спалювалося все поселення. Спалення поселень обумовлено циклічним ритуалом, за яким стояв практичний сенс - виснаження земельних ресурсів навколо поселення в ході екстенсивного землеробства і, відповідно, необхідність переселення його мешканців.

Рис. 13. Білгород-Дністровський, 1975 рік. В.О. Круц (праворуч) відбирає зразки для археомагнітного датування зі спаленої моделі трипільської культури.

Характер планування трипільських жител і поселень, що забезпечував досить високу їх обороноздатність, свідчить про консолідацію сімей, характерну для народів з патріархальною клановою системою. Високий рівень будівельної техніки, складне планування будівель і поселення в цілому дозволяє припускати високий рівень матеріального добробуту і прогресивний розвиток суспільних відносин.

Порівняння двох концепцій трипільського домобудівництва показує, принципові розбіжності між ними, які не зводяться тільки до деталей реконструкції будівель, які випливають з різною інтерпретації площадок.

У відповідність з концепцією Кричевського - Пассек трипільські житла були багатокамерними будинками, в яких мешкали парні сім'ї. Такі будинки складали родові селища матриархального суспільства, що відповідає стадії розквіту родового ладу. Виходячи з концепції Маркевича - Зіньківського реконструйовано складні житлово-господарські комплекси, патріархальна сім'я, оборонні структури поселень, ідеологічна єдність, тобто риси, характерні для ранніх комплексних суспільств (вождівств), типових для періоду розкладу первіснообщинного ладу.

Очевидно, що саме нова концепція домобудівництва цілком співзвучна сучасним визначенням трипільського суспільства як раннього комплексного (Массон 2000) і уявленням про високий рівень культурних досягнень трипільської хліборобської цивілізації, що знаменують перехідний етап соціального розвитку.

Зауважимо, що спроба інтерпретувати площадки різних пам'яток з точки зору правильності обох концепцій (Овчинников 2002: 116-117) представляється помилковою в силу неспроможності концепції Кричевського - Пассек, неодноразово показаної В.І. Маркевичем (Маркевич 1990) та К.В. Зіньковським (Зіньківський 1975; 1983).

Змістовний аналіз старої та нової концепцій (Бурдо 2010: 36-37) показує неспроможність довести неминущу актуальність концепції Кричевського - Пассек, а тим більше стверджувати, що вона може бути «доповнена» елементами нової концепції. Механічне змішання уявлень про конструкцію споруди, вилучені з двох різних моделей інтерпретації площадок не є продуктивним та суперечить об’єктивним даним розкопок. Вважаємо, що подібний “синтез” можна розглядати як здачу позицій прихильниками старої концепції трипільського домобудівництва (Корвін-Піотровській 2012: 64-65).

Сучасні погляди румунських археологів на реконструкцію будівель культури Кукутень у певному сенсі також об'єднують стару (настили на землі) і нову (ритуальне спалення) концепції домобудівництва трипільської культури. Виходячи з цього кукутенскі житла дослідники реконструюють, як глинобитні споруди з підлогою у вигляді дерев'яного настилу, обмазані глиною (“платформа”), спалені навмисно з додатковою завантаженням палива в ході ритуалу. Однак так само, як і прихильники старої концепції в Україні, так і румунські колеги роблячи це ігнорують неодноразово доведений факт неможливості отримати високотемпературний випал глиняного настилу, покладеного на землю (Бурдо, 2007, с. 34-36; Cotiugă, 2009, с. 322-324). У той же час експериментальне моделювання процесів створення та руйнування осель культури Кукутень дозволяють стверджувати, що залягання, відповідне кукутенскім платформам могло виникнути тільки при спаленні будинків з підлогою у вигляді дерев'яного настилу,  покладеного на лежня, тп обмазаного глиною, тобто, піднесеного над поверхнею землі (Raczky 1982-83). Реконструкція будівель з підлогою у вигляді настилу, в незначній мірі піднятого над землею, була запропонована і для деяких об'єктів Трипілля (Бурдо 2010: 40).

Ідея про ритуальне спалення трипільських поселень цілком співзвучна темі спалених будинків, які зустрічаються у різних європейських нео-енеолітичних хліборобських культурах (Burdo 2011: 363-365). Саме у Трипіллі-Кукутень цей обряд знайшов найбільш масштабне і яскраве втілення, хоча про це тривалий час було мало відомо нашим західним колегам (Chapman 1999).

Як кожна концепція, нова концепція трипільського домобудівництва за авторством Маркевича-Зіньковського потребує подальшої розробки, проте саме з її позицій можна переконливо показати помилковість багатьох моментів інтерпретації “площадок”-”платформ”, що випливають зі старої концепції. При порівнянні основних положень концепцій домобудівництва потрібно підкреслити, що мова в кінцевому рахунку йде не про кількість поверхів (один або два і більше), а про принципово протилежні принципи інтерпретації знайдених під час розкопок об’єктів. Збігається тільки пояснення “майданчиків”, як залишків глиняних конструкцій дерев'яних настилів. Однак, відповідно до старої концепції, настили укладалися на землю, обпалювалися для “зміцнення” вогнищами і по тому використовувані, як долівки жител. Відповідно до нової концепції обмазані глиною дерев'яні настили укладалися на стіни, були перекриттями будинків і, відповідно стелею першого поверху та підлогою другого поверху або горища будинків, спалених в ритуальному пожежі.

На початку ХХI ст. концепція Маркевича-Зіньковського стала однією з ключових для вирішення багатьох важливих питань різних галузей трипіллязнавства. Цікаво, що і у європейській археології в 80-90-ті роки ХХ ст. жваво дискутувалася проблема спалених будинків нео-енеоліту (Chapman, 1999; Raczky, 1982-83; Stevanovic, 1997 та ін.). Трипільська археологія надає численні матеріали, що дозволяють реконструювати обряд залишення поселень, який супроводжувався їх спаленням. Встановлено, що обряд залишення поселень носив циклічний характер, а зміна місць поселень обумовлена ​​священним циклом. Головним об'єктом у вивченні проблеми спалених будинків довгий час були залишки спалених глинобитних споруд - площадки. Однак дослідження останніх років в руслі концепції Маркевича-Зіньковського дозволяють залучати нові джерела для поглибленого вивчення ритуальної практики трипільців - йдеться про ями з похованими в них залишками спалених будинків.

Рис. 14. Майданецьке, 1976 рік. Дослідження ями VI під керівництвом К.В. Зіньковського.

Вперше ця проблема була піднята розкопками у Майданецькому 1987 р. (Шмаглій, Відейко 2001-2002: 82), хоча подібні знахідки траплялися і раніше. Розкопки на цьому ж поселенні в 2013 р. За участі фахівців з Німеччини (які, між іншим, мали польовий досвід розкопок “площадок” культури Вінча) підтвердили актуальність вивчення таких об'єктів (Мюллер та ін., 2014: 293-296). Виявлення на поселенні ям з похованими залишками спалених будівель ( «площадок») істотно змінює уявлення про будівельні горизонти пам'ятки, так як свідчить про існування будівель у час, що передує викопуванню таких ям. Вивчення звітів про розкопки і публікацій показало, що археологи не раз вже досліджували об'єкти такого типу, причому на поселеннях, які відносяться до всіх етапів Трипілля - від А до СІІ, однак інтерпретували їх по-різному. Тим не менш, є певні підстави стверджувати, що ми маємо справу зі слідами певного обряду, який трипільці практикували більше двох тисяч років.

Пояснення виявленої ситуації сполучення залишків спалених будівель та ям з похованими будівлями можливе в руслі концепції Маркевича-Зіньковського, застосовуючи яку можна пропонувати вірогідну реконструкцію обряду залишення поселення (Бурдо, Видейко 2016).

Залишки будівельних конструкцій найчастіше залягають у вигляді одного - двох шарів обпаленої глини з відбитками дерев'яних конструкцій. Під нашаруваннями обмазки і між уламками перекриттів зафіксовані глиняні конструкції інтер'єру і численні знахідки. Фіксація знахідок дозволила встановити, що різноманітний інвентар (посудини, зернотерки) розміщувався як на першому, так і на другому поверсі житла. Найчастіше зустрічаються роздавлені, а іноді й цілі посудини різних типів та розмірів, камені зернотерок. Крім того, в деяких будинках на різних поселеннях знайдені ряди відтяжок від залишених у будинку ткацьких верстатів, сакральні скарби, фрагменти антропоморфних статуеток і групи з них. Привертає увагу як численність залишених в будинках посудин, так і їх розташування групами, в тому числі на місці проходів у будівлі. Таким чином, створюється враження, що посуд  в трипільському житлі на момент його загибелі був розставлений ​​певним чином.

У багатьох випадках зафіксовано очевидний випал інвентарю: термічна деформація посудин і статуеток, розтріскування кам'яних виробів на дрібні шматки, перепалені кістки і кремінь. Особливо показовими є випадки спікання фрагментів кераміки з грудками обмазки. Ці факти свідчать про те, що конструкції споруди та інвентар, що в неї знаходився, отримали випал під час сильної пожежі. Випал глиняної обмазки і фрагментів кераміки до стану шлаку вказує на температуру понад 1000 °С.

Значна насиченість решток жител інвентарем і його певне розміщення в приміщеннях вказують на виконання суворо регламентованих ритуальних дій, пов'язаних з обрядом залишення будинку. Характер обпалених будівельних конструкцій, законсервовані під завалом конструкцій будівель деталі інтер'єру та спеціальним чином розміщений інвентар, дозволяють припускати виконання жителями трипільських поселень особливого обряду залишення поселення, що супроводжувався його ритуальним спаленням.

Ймовірно, ритуал залишення поселення включав в себе обряди жертвопринесення і здійснювався в кілька етапів. Першим етапом була підготовка кожного будинку до головного акту ритуалу - спалення. У кожному будинку в певному порядку розміщувалися різні предмети та інвентар, що, безсумнівно, мало символічний сенс, не завжди нам зрозумілий, але, вірогідно, подібний із символікою «похоронних дарів». Можливо, залишені в будинку предмети в концентрованому вигляді представляли різні аспекти минулого і майбутнього життя родин і соціальних груп, що проживали в цих будівлях. В такому випадку різноманітний господарський інвентар, який знаходять при розкопках трипільських будинків (посудини, зернотерки, знаряддя праці, сховища-піфоси), на заключному етапі існування жител був пов'язаний не стільки з господарськими функціями, скільки виконував символічну місію, подібну з символікою похоронного інвентарю.

Наступний етап ритуалу - заповнення приміщень будівель паливом - встановлюється гіпотетично. Ймовірно, в якості палива використовувалася солома і / або хмиз. За переконливою думкою К.В. Зіньковського (Зиньковский 2013), про завантаження будівель перед спаленням паливом свідчать характер випалу будівельних конструкцій та інвентарю. Він передбачає не тільки високу температуру, але і досить велику тривалість випалу при пожежі, що неможливо отримати в результаті горіння тільки дерев'яних конструкцій будівлі.

Фінальною фазою ритуалу було одночасне спалення всіх будівель на поселенні, при якому полум'я охоплювало десятки і тисячі будинків, якщо ритуал відбувався у протомістах. Ймовірно, інтенсивності полум’я сприяв вітер, наявність в оселях вікон і дверей, а також масиву дерев'яних конструкцій.

В.І. Маркевич (Маркевич 1981: 139) і К.В. Зіньковський (Зиньковский 2013: 95) вважали, що залишення трипільських поселень пов'язане з певними господарськими циклами, зумовленими виснаженням сільськогосподарських угідь  навколо них. Таким чином дослідники вбачали цілком раціональні мотиви у ірраціональному священному ритуалі. Однак, якщо таке припущення виглядає вірогідним для протоміст і великих поселень, то ніяк не прийнятне для трипільської традиції в цілому. Обряд залишення поселень практикувався носіями культурних традицій Кукутень-Трипілля на великій території від Карпат до Дніпра протягом 2000 років. Причому з більш 4000 тисяч поселень культурного комплексу Кукутень-Трипілля лише 2-3% відносяться до великих або мега-поселень - протоміст. Втім, поселення площею в кілька гектарів мали навколо практично необмежений земельний ресурс. Отже, цикл ритуалу спалення поселення і переселення на нове з огляду на зазначені обставини може бути обумовлений лише сакральними уявленнями.

Подібні циклічні ритуали є типовими для архаїчних суспільств. Вони пов'язані з уявленнями про те, що створений богами світ з плином часу псується, спотворюється і тому потребує оновлення. Оновлення світу передбачає знищення старого світу, що й забезпечувалося певними ритуалами.

Ймовірно, складовою частиною трипільського ритуалу залишення поселення, як і практично всіх інших ритуалів, був обряд жертвопринесення. Саме жертвоприношення забезпечувало зникнення старого і відродження нового світу. Великим пожертвуванням вищим силам виступало кожне конкретне спалене поселення, разом з його будинками, розставлених в них інвентарем і душами предків людей, які залишали своє поселення і придавали його вогню.

Можливо, тривалість священного циклу, який обумовлював необхідність зміни місця поселення, могла охоплювати два-три покоління і складати приблизно 50-70 років. Обґрунтуванням саме такої тривалості священного циклу може служити наявність тільки одного будівельного горизонту на більшості трипільських пам'ятках, в тому числі і великих поселеннях.

Відзначимо, що на багатошарових трипільських пам'ятках представлені різні варіанти хронологічного співвідношення послідовно існуючих поселень, які часом розділяють періоди протяжністю у сотні років. Можна припустити, що у одних випадках трипільці поверталися на старе місце поселення незабаром, швидше за все через два-три покоління, а в інших часовий проміжок між повторним заселенням міг досягати декількох сотень років. У будь-якому випадку на трипільських багатошарових пам'ятках жодного разу не було зафіксовано безперервності існування декількох поселень, що змінюють один одне, що характерно для теллів на Балканах. З відомостями про періодичність залишення поселень узгоджується ймовірний час існування глинобитного будинку - приблизно 70 років, що відповідає зміні двох-трьох поколінь. Відомо, що вимір священного циклу поколіннями конкретних соціальних груп обумовлений уявленнями про єдність предків, сучасників і нащадків в єдиному родовому колективі. Обмаль археологічних свідчень про функціонування культового центру, в який перетворювалося спалене поселення. Однак, дані про ритуали архаїчних суспільств передбачають наступне відвідування такого типу місць.

Як показали розкопки різних поселень, починаючи з невеликих, типу Ленківці або Поліванового Яру, до гігантів типу Майданецького, Вільхівця і Косенівки, в їх історії ритуал спалення будівель міг мати місце неодноразово. При цьому результати «проміжних» ритуалів у вигляді спалених будинків підлягали повному або частковому похованню в ямах, і тільки при повному залишення поселення, за умови, що на його місці не будувалося чергове поселення, спалені руїни залишалося на місці. Та обставина, що у більшості випадків матеріал з таких «поховантх будинків» і розташованих поблизу на поверхні залишків спалених будівель не демонструє хронологічної різниці, напрошується висновок, що всі об'єкти відносяться до однієї хронологічної фази. Як показали останны дослідження, в цілому її тривалість, з урахуванням пакета радіовуглецевих дат з Майданецького (Muller et all. 2015: 134-164), могла досягати 150-200 років. Можливо, з накопиченням даних, тривалість цього періоду може бути уточнено в той або інший бык. В даний час проблематично остаточно визначити, з чим пов'язано проведення проміжного ритуалу - з календарним циклом та/або певним випадком, особливими обставинами, які змушували до такої дії.

Можна дійти висновку, що житлові будівлі не мусили існувати по сусідству з залишеними на поверхні руїнами - рештками спалених будинків. Тому рештки спалених під час подібного ритуалу будівель «ховали» у ями, причому ця дія могла супроводжуватися жертвопринесенням, як, приміром, яма 50 з Майданецького ( Мюллер и др., 2014). До обряду входило розміщення в ямі м'яса або кісток жертовних тварин (черепа, роги), посуду, іноді - керамічної моделі саней ( «ідея шляху» по В.І. Балабіною), зооморфною, а особливо - антропоморфної пластики, знарядь праці (на дні багатьох ям знайдено мотика з рогу оленя, а також зафіксовано використання вогню. Зауважимо, що такі об'єкти в Майданецькому були виявлені в різних, іноді досить віддалених одне від іншого, частинах поселення. Це означає, що ритуал проміжного «поховання» будівель було проведено мешканцями щонайменше для кількох структур поселення, які, ймовірно, належали до різних колективів (великим сім'ям, кланам). Можливо, так фіксувалася приналежність певній частині поселення цим соціумам. Аналогічне значення у кочівників для позначення права на територію кочування, як відомо, мали кургани.

Описані об'єкти і випадки стратиграфії на різних пам'ятках Трипілля свідчить про певний циклі в ритуалах, пов'язаних з життям і смертю трипільських поселень. Ці ритуали були спрямовані на циклічне оновлення поселенського простору для всього поселення або його частини, що належала конкретної великому соціальному угрупованню (клану?), для цілого протоміста.

На завершення зауважимо, що упродовж останніх десятилітть ідеї, закладені у новій концепції домобудівництва Трипілля, яку було створено у 60-80-ті рр. ХХ ст. В.І. Маркевичем і К.В. Зіньковським, знайшли, у тій чи іншій мірі, відображення у численних польових дослідженнях і публікаціях, присвячених вивченню не тільки решток трипільських жител, але й дотичних до того проблем. На початку ХХI ст. ця концепція стала однією з основних в трипіллязнавстві. Саме тому нині видається актуальним звернення до витоків формування концепції та аналіз наукового внеску кожного з її творців, зокрема й К.В. Зіньківського.

 

Бібліографія

Беляшевский Н.Ф. 1900 Раскопки на месте неолитического поселения с  керамикой домикенского типа у с. Колодистого Звенигородсткого уезда, Киевской губернии. Археологическая летопись Южной России. (II), 148– 155

Бурдо Н.Б. 2006. В. В. Хвойко і дослідження трипільської цивілізації. Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. Київ: Академперіодика. (ч. ІІ.). 7-27.

Бурдо Н.Б. 2007. Реконструкція будівель трипільської культури. Методика та концепції. Трипільська культура. Пошуки, відкриття, світовий контекст. До 100-річчя із дня народження О. Ольжича. Київ, 29-45.

Бурдо Н.Б. 2010. Дослідження духовного світу трипільців у працях Вікентія Хвойки. Науково-дослідницька та просвітницька діяльність В. Хвойки. До 160-річчя з дня народження. Матеріали науково-практичної конференції. Трипілля, 27-41

Бурдо Н.Б. 2011. Реконструкция жилищ и поселений трипольськой культуры: от рисунков В. Хвойки до 3 D моделирования. Археологія: від джерел до реконструкцій. Археологія і давня історія України (5), 38-52.

Бурдо Н.Б. 2013. К.В. Зиньковский – исследователь Триполиады, in. Stratum plus, № 2. Кишинев, 15-23.

Бурдо Н.Б., 2017. Интерпретация культурного слоя раннетрипольского поселения Бернашевка IIn:  Tyragetia, s.n., vol. XI [XXVI], nr. 1, 35-53.

Бурдо Н. Б. , Видейко М. Ю. 2016. «Погребенные дома» и ритуал сожжения поселений Кукутень-Триполья. В кн.: Edited by S. Ţerna B. Govedarica (ред.). Interactions, Changes And Meanings. Essays in honour of Igor Manzura on the occasion of his 60th birthday. Кишинев, 175-192.

Відейко М.Ю. 2004. Трипільська експедиція Інституту історії матеріальної культури. Енциклопедія трипільської цивілізації (ІІ) . Київ, 541.

Вовк Ф.К. 1905. Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні: Відчит на міжнар. археологічному конгресі 1900 р. у Парижі. Матеріали до українсько-руської етнології (6).  Львів,  1–27.

Зиньковский К.В. 1972. Некоторые итоги раскопок раннетрипольского поселения Александровка. Тези доповідей XV наукової конференції ІА АН УРСР. Одеса, 92–95.

Зиньковский К.В. 1972а. Трипольские площадки и их интерпретация. Тез. докл. на секциях [пленума], посвященных итогам полевых исследований 1971 г. ИА АН СССР. Москва, 55.

Зиньковский К.В. 1973. Новые данные о реконструкци трипольских жилищ. Советская археология (1), 137–149.

Зіньковський К.В. 1975. До проблем трипільського житлобудування. Археологія (15). Київ, 13–22. 

Зиньковский К.В. 1976. О методах изучения домостроительства племен трипольской культуры. Материалы по археологии Северного Причерноморья. (8), 36–49.

Зиньковский К.В. 1982. Значение моделирования в исследовании остатков построек на поселениях трипольской культуры. Археологические памятники Северо-Западного Причерноморья. Киев: Наукова думка, 19–32.

Зиньковский К.В. 1983. К процедуре исследования проблемы домостроительства трипольских племен. Материалы по археологии Северного Причерноморья. Киев: Наукова думка, 16–22.

Зиньковский К.В., 1984, Антропологическая характеристика материалов из Второго грунтового могильника у с. Усатово, in Новые археологические исследования на Одесчине, Наукова думка, Киев, 34–43.

Зиньковский К.В. 1990. К итогам комплексного исследования трипольских памятников. Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тез. докл. I полевого семинара. Тальянки – Веселый Кут – Майданецкое, 73–76.

К.В. Зиньковский. 2013. Жилища племен трипольской культуры, in. Stratum plus, № 2. Кишинев, 27-100.

Зиньковский К.В., Зиньковская Н.Б. 1974. Поселение Александровка, // АО 1973 г. –– С. 278–279.

Зиньковский К.В., Зиньковская Н.Б. 1975. Раскопки раннетрипольского поселения Александровка. Археологические открытия 1974 г. Москва, 281–282.

Зиньковский К. В., Зиньковская Н.Б. 1975а. Раннетрипольское поселение Александровка в свете новых исследований. 150 лет Одесскому археологическому музею АН УССР: Тез. докл. юбил. конф. Киев: Наукова думка, 48–50.

Зиньковская Н.Б. Зиньковский К.В. 1980. К вопросу о стратиграфии раннетрипольского поселения Александровка. Северо-Западное Причерноморье в эпоху первобытно - общинного строя. Одесса, 27-41.

Зиньковский К.В., Петренко В.Г., 1987, Погребения с охрой в усатовских могильниках, Советская археология, № 4, Москва, 24–39.

Зиньковский К.В. , Полищук Л.Ю. 1980. Новые данные о памятниках среднего и позднего триполья на Одесщине. Северо-Западное Причерноморье в эпоху первобытно-общинного строя. Киев: Наукова думка, 63–70.

Кандиба О. 1937. Досліди на Галицькому Поділлі в рр. 1928 та 1929. В кн.: Записки наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка (154). Львів, 1-14.

Кандиба О. 2007. Досліди на Галицькому Поділлі в рр. 1928 та 1929. В кн.: О. Ольжич.Археологія. Київ: Видавництво імені Олени Теліги, 335-345.

Колесніков О.Г. 1993. Трипільське домобудівництво. Археологія (3). Київ, 63-74.

Корвін-Піотровський О.Г. 2012. Проблема формування культурного шару в контексті дослідження трипільського домобудування. В кн.: Земледельцы и скотоводы Древней Европы (Проблемы, новые открытия, гипотезы). Киев – СПб, 62-66.

Корвин-Пиотровський А., Шатило Л. 2008. К вопросу об экспериментальном моделировании трипольских построек Томашевской группы. Трипольская культура в Украине. Поселение-гигант Тальянки. Киев, 192-198.

Круц В.А. 1990. Планировка поселения у с. Тальянки и некоторые вопросы трипольского домостроительства. Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тез. докл. I полевого семинара. Тальянки – Веселый Кут – Майданецкое,  43–47.

Круц В.А. 2003, Трипольские площадки – результат ритуального сожжения домов, in Корвін-Піотровський О.Г. (ред.) Трипільські поселення-гіганти. Матеріали міжнародної конференції. Київ:Крвін Пресс, 74-76.

Круц В.А. 2008. Поселение-гигант Тальянки Трипольская культура в Украине. В кн.: Поселение – гигант Тальянки. Киев. 49-70.

Маркевич В.И. 1964. Трипольское поселение Варваровка. Тезисы докладов Первого симпозиума по археологии и этнографии Юго-Запада СССР и РНР. Кишинев, 15-16.

Маркевич В.И. 1970. Исследования Молдавской неолитической экспедиции. Археологические открытия 1969 г. Москва: Наука, 348-349.

Маркевич В.И. 1972. Итоги полевых работ, произведенных в 1969 г. Молдавской неолитической экспедицией. Археологические исследования в Молдавии в 1968-69 гг. Кишинев, 49-64.

Маркевич В.И. 1981. Позднетрипольские племена Северной МолдавииКишинев.

Маркевич В.И. 1990. Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине: Тез. докл. I полевого семинара. Тальянки – Веселый Кут – Майданецкое, 47-51.

В.М. Массон. 2000. Ранние комплексные общества Восточной Европы. Древние общества юга Восточной Европы в эпоху палеометалла (ранние комплексные общества и вопросы культурной трансформации). Археологические изыскания (63). СПб: Европейский дом, 135-166.

Мюллер и др., 2014: Мюллер Й., Хофманн Р., Рассманн К., Мишка К., Видейко М., Бурдо Н. Майданецкое: исследования по обновленному плану поселения. В: Stratum Plus, 2, 285-302.

Овчинников Е.В. 2002. До питання про трипільське житлобудівництво (за результатами розкопок поселень хутір Незаможник і Зелена Діброва). Записки наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка (244). Львів,  115–139.

Пассек Т.С. 1949. Периодизация трипольских поселений Материалы и исследования по археологии СССР. (10).   Москва-Ленинград.

Пассек Т.С., Кричевский Е.Ю. 1946. Трипольское поселение Коломийщина (опыт реконструкции). Краткие сообщения Института истории материальной культуры (XII). Москва-Ленинград, 14–22.

Рижов С., Магомедов Б., В., Шумова В., Трачук О., 2004, Археологічні розкопки двошарового поселення Ріпниця-1 біля м. Ржищева, in Коцур. В.П. (ред.) Ржищівський археодром-2. Дослідження та експериментальні студії 2002-2004 років. Київ, 54-92.

Черняков І.Т. 2004. Зіньковський Костянтин Володимирович. В кн.: Енциклопедія трипільської цивілізації. (ІІ). Київ. 185-186.

Хвойка В.В. 1901. Каменный век Среднего Поднепровья. Труды XI археологического съезда в Киеве в 1899 году. (1). Москва,730–812.

Хвойко В.В., 2006, Камяний вік Середнього Подніпровя, in Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки, Київ, Т. І.

Przybyslawski W. 1879. Ustep z poszukiwan arheologicznych w Horodnicy nad Dniestrem dokonanyh w r. 1878. Zbiór wiadovosci do Antripologie krajowej. (III), 20-73.

Шмаглій М.М., Дудкін В.П., Зіньковський К.В. 1973. Про комплексне вивчення трипільських поселень. Археологія (10), Київ. 23–31.

Burdo N. 2011. Lаte Neolitics cultural elements from the Danube and Carpathian regions of Precucuteni – Trypillia A culture. In: Documenta Praehistorica (XXXVIII), Ljubljana, 357-382.

Chapman J. 1999. Burning the ancestors: deliberate housefiring in Balkan Prehistiry. In: Glifer och Arkeologiska Rumen Vanbok till Jari Nordbland. Instituti of Archaeology. Gothendurg, 113-126.

Kozlowski L. 1930. Budowle kultury ceramiki malowanei. Lwow

Raczky P. 1982-83. Origins of the custom of burying the dead houses in Sous-Iast Europe. Szolnok Megyei Muzeume Evkonyv, 5-10.

Muller et alii., 2015: Muller J., Hofmann R., Brandstatter L., Ohlrau R., Videiko M. Chronology and Demography: How Many People Lived in a Mega-Site? // Muller J., Videiko M. . Rassmann K. (eds.) Trypillia-Megasites and European Prehistory. London and New York: Routledge, 133-170.

Muller et alii, 2016: Maidanetske 2013. Mew excavations at Trypillia Mega-Site. In: Studien zur Archaologie in Ostmitteleuropa, 16. Bonn: Dr. Rudolf Habelt GmbHRassmann K., Videiko M. (eds.): Trypillia-Megasites and European Prehistory. – Maney Publishing, 2015. – P. 133-169.

Raczky P. 1982-1983. Origins of the custom of burying the dead houses in Sous-Iast Europe. Szolnok Megyei Muzeume Evkonyv (1982-1983), 5-10.

Stevanovic M. 1997. The age of clay. The social dynamic of house construction. Journal of Anthropological Arhaeology (16), 334-395.

 

1 Термін «вертикальний розвиток» був запозичений К.В. Зіньковським з лексикону етнографії з метою підкреслитb наявність у трипільських жител горища або двох поверхів.

 

Наталія Бурдо

кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

Інститут археології НАН України