Print

2017. Linguistics. Natalia Svyshch TRADITIONAL UKRAINIAN WEDDING RITE: LINGUISTIC VIEW

Natalia Svyshch

 TRADITIONAL UKRAINIAN WEDDING RITE: LINGUISTIC VIEW

 

Linguistics studies wedding ritual language from point of view of dialectology, ethnolinguistics, linguistic geography, lexicography etc. The language of a wedding ritual is isomorphic with the ritual that it accompanies. Its division into different semantic layers reflects the complicated process of the diachronic process of forming the complex unity – a ceremony with all its attributes. So the Ukrainian tradition of scientific research of the wedding ritual speech focused on the aforementioned issues. Thus, the main issue of the studies concerned the dialectal lexicon for different actors and attributes of the wedding ceremony, the folk terminology for the compositional parts of the wedding, its etymological origins and synchronic functioning.   

Keywords: wedding rite, language of folklore, linguistic conceptology  

 

 Наталя Свищ

 ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ВЕСІЛЬНИЙ ОБРЯД: ЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОГЛЯД

 Серед важливих завдань дослідження традиційного українського весільного обряду – визначення основних формативних компонентів концептосфери українського весілля та її мовного втілення, виявлення універсальної складової мови українського весільного обряду в її співвідношенні з ідіоетнічною складовою. На прикладі еволюції весільного обряду та його мовного оформлення ми маємо на меті показати складні світоглядні процеси, що супроводжували становлення цього важливого явища української культури.

Лінгвісти (а також фольклористи, етнографи) неодноразово звертали увагу на обрядову лексику української мови, зокрема й на весільну. Мову весілля досліджували мовознавці М.В. Бігусяк [Бігусяк], Н. Грозовська [Грозовська], В.Ю. Дроботенко [Дроботенко], І.В. Магрицька [Магрицька], П.Ф. Романюк [Романюк], Н.В. Хібеба [Хібеба], О.І. Чайка [Чайка 2008], В.Т. Шевченко [Шевченко], також фольклористи С.Й. Грица [Грица], С.К. Росовецький [Росовецький 2008], Н.А. Лисюк [Лисюк 1995], М.Б. Лановик та З.Б. Лановик [Лановик], В.В. Телеуця [Телеуця], історик М.С. Грушевський, етнографи М.Ф. Сумцов [Сумцов 1881; Сумцов 1885], Ф.К. Вовк [Вовк], В.К. Борисенко [Борисенко], А.П. Пономарьов [Пономарьов] та ін. Відповідно аналіз їхніх поглядів на весільний обряд доцільно подати за аспектами: лінгвістичним, етнографічним, фольклорним.

Лінгвістика вивчає лексику весільного обряду в різних аспектах: діалектологічному, етнолінгвістичному, лінгвогеографічному, лексикографічному тощо.

М.В. Бігусяк здійснює суто діалектологічне дослідження, аналізуючи номени елементів весільного обряду в гуцульських говірках і пропонуючи детальну класифікацію актантів, обрядодій та атрибутів дійства. Відзначено, що гуцульська весільна лексика належить до архаїчного шару діалектного словника, що підтверджує її широка семантична та словотвірна валентність, зв’язки з іншими тематичними групами лексики. Ця лексика переважно слов’янська, запозичених елементів незначна частина [Бігусяк; Бігусяк].

В.Ю. Дроботенко  розглядає лексику сімейних обрядів у говірках Донеччини. Дослідниця підкреслює роль сватання на передвесільному етапі, відзначаючи наявність восьми (!) моделей складу сватів / старостів. Варіюються і ролі, які виконують старости: 1) люди, які шукають худобу; 2) мисливці  шукають голубку або куницю; 3) купці хочуть купити товар; 4) перехожі, що просяться переночувати Зокрема, відзначене ототожнення заручин зі сватанням; вузьколокальним елементом передвесільного етапу є обряд обр'і|зан':а ко|си. Наречений зветься не тільки кн'аз', а й моло|дик (ідентично з назвою місяця! – Авт.). Дуже цінним для реконструкції архаїчного дійства є полісемічне визначення лексеми св'і|тилка: «маленька дівчинка / маленький хлопчик з боку молодого, яка / який несе фату нареченої, тримає мечик, свічку з букетиком або гільце; світить дорогу молодим; неодружена дівчина з боку молодого». Відзначені ще учасники, роль яких в обрядодії приховували. Так, лексема раз|в'еч':ік позначала особу, яка таємно дізнавалася, яким буде ставлення батьків дівчини до сватання, чи не да|дут' гарбу|за. Таку саму семантику має лексема ла|зутч'иік. Його функція полягала у вмінні і потай домовитися про менший розмір викупу за молоду [Дроботенко 2001].

Розглядаючи назви весільного деревця на матеріалі українських східнослобожанських говірок, І.В. Магрицька підкреслює, що народне весілля  – один із яскравих зразків  синкретизму слова та дії, реалій і символів, лексики й поетики, тому обрядову мову доцільно досліджувати різноаспектно, із застосуванням як філологічних, так і етнографічних методів, характерних для  етнолінгвістики  –  наукової  галузі,  що  ставить  і  вирішує  проблеми  мови й етносу, мови й культури, мови й народного менталітету, мови й міфології. Серед усіх весільних найменувань зв’язок «мова – культура» найрельєфніше проступає в назвах атрибутів, більшість  із  яких  має  давню  історію  й  пов’язана  з  язичницькими  уявленнями  слов’ян. Для  лексики,  що   відтворює  аксесуарно-обстановочний шар весільної драми, в цілому характерна декоративна ідеалізація – піднесеність над повсякденною дійсністю в уявлюваний світ кращого [Магрицька 2000].

Дослідниця описує номінацію обрядів, які передують власне весільному циклу, як-от: передвесільних гулянь молоді, вивідування старостів, сватання, заручин, «виторговування» дівчини-нареченої тощо. Визначенні лексеми на позначення передшлюбних дійств, підкреслює автор, разом із обрядами шлюбного дня складають власне весільний етап ритуалу одруження [Магрицька 2003 Назви].

Н.А. Грозовська наголошує, що термiнологiя є невiддільною частиною обряду, духовної культури. Усi  особливостi  позамовного плану передаються лексемами у сконцентрованiй формi, термiн слугує семантичним стержнем, який об’єднує обрядовi й міфологічні  форми народної культури. Межi обрядової весільної лексики визначенi й відносно стійкі у своїй традицiйнiй основi. Сюди належать, поряд із обрядовими термiнами, термiносполученнями i необрядова лексика – загальновживана та дiалектна, запозичення з інших сфер. Дослідниця підкреслює, що народне весілля – це важливий стiйкий та складний компонент народної традиційної культури, один із найбiльш яскравих зразкiв поєднання слова i дії, реалiї  i символів, номiнацiї  i поетики [Грозовська 1999].

Н.В. Хібеба, досліджуючи структурно-семантичну організацію весільної лексики бойківських говірок, зазначає, що лексика весільного обряду відображає еволюцію назв обрядодій, агентів та матеріальних елементів. В умовах модернізації суспільного життя деякі весільні реалії, як і їхні назви, зникають із пам’яті навіть найстаршого покоління. Усвідомлення можливої незворотної втрати інформації про традиційне весілля послужило поштовхом до вивчення весільної обрядовості. Важливим є висновок про синонімічне багатство діалектної весільної лексики, напр., значення «дівич-вечір» репрезентоване 19 назвами, «головний убір нареченої до обряду покривання» – 18 назвами та ін. [Хібеба 2007].

П.Ф. Романюк установив, що поширеним на Поліссі був огляд господарства молодого (молодої), особливо якщо хтось із них був мешканцем іншого села. На переважнійчастині української території це ог'л'адини, розг'л'адиени, обг'л'адч'іни, об'зориени, у поліському ж весіллі – також пеичог'л'ад'іни, печог'л'ади, печог'ледини, 'печ'і  гл'а'д'іти [Романюк].  

О.І. Чайка вивчає лексико-семантичні особливості номінатем весільної обрядовості на матеріалі слов’янської, германської та романської мовних груп, зіставляючи свідчення української, англійської та португальської мов. Найбільшу кількість безеквівалентних обрядових номінатем демонструють українська й англійська мови: щодо першої обрядові номінатеми весільного циклу на позначення весільної випічки; щодо останньої, виділяються, зокрема, обрядові номінатеми, пов’язані з морським і рибальським промислами, з певними топонімами. Основними семіотичними архетипними опозиціями в обрядових номінатемах весільного циклу в зіставлюваних мовах є: вогонь (живий/мертвий), вода (жива/мертва) і небо/земля. Спільною з-поміж етнолінгвістичних концептів весільного циклу у зіставлюваних мовах є, насамперед, семантизація концептів КОЛА, БИТТЯ, КИДАННЯ, ПОКРИВАННЯ МОЛОДОЇ, а також реалізація опозиції ЧЕСНІСТЬ / НЕЧЕСНІСТЬ НАРЕЧЕНОЇ у межах опозиції ЩАСТЯ / НЕЩАСТЯ. Найбільша міра відповідності між обрядовими номінатемами весільного циклу в усіх трьох мовах простежена в обрядових номінатемах новішого походження, які належать до загальноєвропейської культури (наприклад, позначення першого танцю молодих, «медового місяця», шлюбного контракту, круглих річниць весілля та ін.) [Чайка 2008], що свідчить, на наш погляд, про тенденцію до поступового формування рис сучасного загальноєвропейського весільного обряду. 

В.Т. Шевченко каталогізує діалектні назви різних етапів весільного дійства, підкреслюючи, що велике значення для розуміння світоглядних ідеалів слов’ян становить походження та первісне значення лексем на позначення обряду одруження, шлюбного весілля. Дослідниця не погоджується з думкою про те, що слово вес'ілля (первісно «веселощі, радощі») у значенні «обряд одруження, шлюбне весілля» стали вживати не пізніше XV ст. як українську, а можливо, й українсько-білоруську інновацію. Вона підкреслює, що обрядове значення цього слова зустрічається у багатьох інших слов’янських мовах, а це означає, що лексема вес'ілля «обряд одруження» за походженням є праслов’янською (виділено нами. – Авт.). Слово вес'ілля пов’язується ще й з назвою язичницького свята, присвяченого богові сонця, яке у праслов’ян мало назву *vеsеlье і елементом якого було одруження багатьох пар. Згодом пора одружень відділилася від річного свята, але зберегла свою попередню назву вес'ілля в українській та в багатьох інших слов’янських мовах. У свою чергу, прасл. *svatьba первісно означало «родичання, сватання; домовляння про шлюб». Інтерпретуючи назву весільного гільця, лінгвіст відзначає, що воно виступає в ролі опредмегненого символу світового дерева, дерева життя, дерева роду, райського й хресного дерева (діалектизми райськоє деревце, різка хрещата), виступає символом бога сонця та одночасно своєрідною жертвою на честь його головного річного свята (пор. діалектну назву ріжки, яка, очевидно, є відгомоном давнього заклання биків) [Шевченко 1998].  

О.Л. Заверющенко підкреслює, що українські весільні номінації молодих з семантикою вищості влади займають одне з провідних місць у лінгвопросторі українського весілля. Від лексеми князь у мові українського народного весілля репрезентовані похідні, що свідчать про диференційовану вербалізацію концепту: князювати, княжити «бути молодим на весіллі» (Буду ж бо я в суботоньку княжити, Будут мні бояри служити), княжецький коровай (На столі перед молодими стояло гільце, під ним два короваї: простий і княжецький, який віддавали молодим, коли вже їхали до молодого), княжецький калач (Для молодої готували 2 хлібини: калач з діркою посередині і великий княжецький калач – круглий, птичечками манюнькими вкрашений, із грішми: гроші закладали в тряпичку і вкладали в тісто), княжатко (В новім городі Купалися два бобри, Прийшов до них староста: – Бобронька-братенька, Купайтеся ж бардзенько…, Бо тут прийде староста, То вас, бобрів, обере І сваненьку прибере. Бо тут прийде княжатко, То вас, бобрів, обере, А Марисеньку прибере). Наречений – не тільки князь, а й король (Ой журилася молода Марисенька У свого батенька: – Що ж я не маю короля Івасенька, Не маю ж я з ким рутяного вінка вити, Немаю ж я з ким в танонько піти), а наречена – королівна (Чого так, синоньку, сильно плачеш? – Як мні не плакати, коли беру корольовну, Та не свою ровну). Такі самі титули використовували й в аграрній магії українців: найвродливішу, цнотливу дівчину, котру називали княгинею, й найкращого юнака, щоб вони несли з поля дідуха. Весільне титулування співвіднесене з космологічним кодом українського весілля: княжатко порівнюють із місячком на небі, бояри – зі звіздоньками, а княгиня – із зоронькою (Не сам, не сам місячок на небі: Суть коло него звіздоньки єго, Найближче єго зоронька єго. Не сам, не сам княжатко за столом: Суть коло него бояре єго, Найближче єго княгиня єго; Приснився, мій батенько, сон дивний, Що на небі місяченько у крузі. Буду ж бо я в суботоньку княжити, Будут мні бояри служити, Буду в руках шапочки носити, Буду боярів просити). Князів двір – це місце, звідки починається відлік весілля, рух не тільки старости разом зі сванечкою, а й рух місяця із ясною зорьою, тобто небесний двір. Наречений-княжатко має ієрархічну владу над іншими учасниками весільного дійства, крім старости. Староста – це представник Бога, і саме він керує весіллям. Староста згаданий перед княжатком у наведеному весільному контексті як перша особа, а княжатко як його «син», що в усьому слухає «батька». В одній з купальських пісень трапляється ще один весільний термін дворянини, який позначає двох молодих. Висловлене припущення, що весільні номени князь, король, дворянин, цар на позначення нареченого, об’єднані семами «володар», «правитель», найвірогідніше, з’явилися у весільному контексті в період групового умикання однієї дівчини, як і інші терміни – бояри, челядь, світилка, дружина, литва та ін. Реконструйовано діахронічну типологію весільного обряду: періоду «захоплення» молодої → взаємного договору про умикання → сватання [Заверющенко].      

Ю.М. Руснак досліджує буковинські весільні номени в контексті діалектної лексики буковинських родинних обрядів. Дослідниця підкреслює, що обрядове слово – це своєрідна пам’ятка духовної культури нації, ключ до знань про його генетичні особливості, психологію та ментальність. Родинна обрядовість реалізує культурні архетипи нації, які зумовлюють дотримання традицій у формі обов’язкових обрядодій, використання символів, пов’язаних із водою, вогнем, рослинами тощо. Для багатьох обрядодій характерні елементи імітативної та контагіозної магії. Водночас відзначено спільнослов’янський прошарок весільної лексики – весі'л’e, с'вад’ба, моло'дий, моло'да, 'договір, об'зорини, ог'л’aдини, 'ладкати, про'пій, пот'русини, д'ружба, с'вашка, с'тароста, 'челaд’, ві'нок [Руснак 2010, с. 15–16].    

О.А. Жвава відзначає, що ядро номінативних одиниць традиційного весільного обряду складає загальновживана лексика, і підкреслює, що лексика весільного обряду бере свій початок від доісторичних часів язичництва і впродовж історичного розвитку української мови   зазнала відчутних змін, впливів інших мов; багато з найдавніших обрядових назв вийшли з ужитку. На початку XXI ст. спостережено тенденцію до втрати як елементів народного весільного обряду, так і назв на позначення низки весільних реалій; до сьогодні добре збережено лише усталені назви в офіційній частині весільної церемонії [Жвава 2010, с. 7–8]. 

Н.О. Петрова, досліджуючи весільний обряд півдня Одещини, указує на збереження української специфіки, незважаючи на наявність лексичних запозичень, зумовлених багатоетнічним середовищем. Іноетнічне оточнення не справило істиотного впливу на шлюбну обрядовість українців, однак окремі спільні риси все ж були вироблені внаслідок тривалого співжиття різних етносів. Найбільш близькими виявляються в регіоні українські і молдавські весільні обряди. Тоді як українсько-болгарські паралелі у весільному обряді сягають переважно праслов’янського періоду й меншою мірою можуть бути пояснені контактами. У цілому весільна обрядовість українців Одещини у своїй основі є загальноукраїнською. Дослідниця також відзначає зникнення обрядів договору, оглядин та заручин [Петрова 2004].  

Отже, межi сфери обрядової весільної лексики визначенi семантикою та прагматикою обряду й відносно стійкі у своїй традицiйнi основi. Сюди належить, поряд із обрядовими термiнами, термiносполученнями i необрядова лексика – загальновживана та дiалектна, запозичення з інших сфер [Грозовська 1999].

Однак, як свідчить здійснений вище міждисциплінарний аналіз публікацій з досліджуваної проблеми, весільна обрядовість іще не була досліджена в аспекті лексичного втілення (вербалізації) сегменту мовної картини світу, зокрема закономірностей етноспецифічного формування та функціонування такого сегменту в контексті діалектичної єдності внутрішньомовних, зовнішньомовних та позамовних чинників мовного розвитку.  

 

Література

  1. Бігусяк М.В. Із спостережень над весільною лексикою гуцульського говору / М.В. Бігусяк // Гуцульські говірки. Лінгвістичні та етнолінгвістичні дослідження. – Львів : Інститут українознавства ім. І.П. Крип’якевича НАН України, 2000. – С. 125–149.
  2. Бігусяк М.В. Лексика традиційних сімейних обрядів у гуцульському говорі: Автореф. дис. … канд. філол. наук / М.В. Бігусяк; Прикарпатський університет ім. В. Стефаника. – Івано-Франківськ, 1997. – 17 с.
  3. Грозовська Н.А. Термінологія весільного обряду середньонаддніпрянського регіону (Київська, Полтавська, Черкаська області): Автореф. дис. … канд. філол. наук / Н.А. Грозовська. – Запоріжжя, 1998. – 17 с.
  4. Грозовська Н.А. Термінологія обрядових дій післявесільного періоду Середньонаддніпрянського регіону / Н.А. Грозовська // Вісник Запорізького державного університету: Філологічні науки. – 1999. – № 2 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/articles/1440.pdfДроботенко
  5. Борисенко В.К. Нариси історії української етнології 1920–1930 р. / В.К. Борисенко // Центр українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К. : Вид. центр «Київський університет», 2002. – 212 с.
  6. Борисенко В.К. Нова весільна обрядовість у сучасному селі / В.К. Борисенко. – К. : Наукова думка. – 1979. – 356 с.
  7. Борисенко В.К. Українське весілля: Традиції і сучасність / В.К. Борисенко. – К.: Стилос, 2010. – 136 с.
  8. Вовк Ф.К. Студії з української етнографії та антропології / Федір Кіндратович Вовк. – К.: Мистецтво, 1995. – 336 с.
  9. Грица С.Й. Фольклор у просторі та часі : Вибрані статті / С.Й. Грица. – Тернопіль : Астон, 2000. – 226 с.
  10. Жвава О.А. Лексика родинних обрядів подільсько-буковинсько-наддністрянського суміжжя / Ольга Анатоліївна Жвава: автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.01 – українська мова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. – 2010. – 22 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=ARD&P21DBN=ARD&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=A=&S21COLORTERMS=1&S21STR=%D0%96%D0%B2%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%9E.%20%D0%90.$
  11. Лановик М.Б. Українська усна народна творчість / Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик. – 4-те вид., стер. – К. : Знання – Прес, 2006. – 591 с.
  12. Лисюк Н.А. Весілля як містерія безсмертя / Н.А. Лисюк // Collegium. – 1993. – № 2. – С. 60–69.
  13. Лисюк Н.А. Динаміка весільного сюжету та образів (спроба реконструкції): дис. … канд. філол. наук: 10.01.07 – фольклористика / Наталія Анатоліївна Лисюк; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1995. – 197 с.
  14. Магрицька І.В. Семантична структура і культурна мотивація весільних фразеологізмів у східнослобожанських говірках / І.В. Магрицька // Діалектологічні студії 2 : Мова і культура. – Львів, 2003. – С. 182–193.
  15. Магрицька І.В. Весільна лексика українських східнослобожанських говірок: Автореф. дис. … канд. філол. наук / І.В. Магрицька. – Запоріжжя, 2000. – 23 с.
  16. Магрицька І.В. Весільний обряд на Східній Слобожанщині / І.В. Магрицька. – Луганськ : СПД Рєзніков В.С., 2011. – 44 с.
  17. Магрицька І.В. Назви передвесільних і передшлюбних обрядів в українських східнослобожанських говірках / І.В. Магрицька // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. – Донецьк, 2003. – Т. 4. – С. 178–186.
  18. Магрицька І.В. Словник весільної лексики українських східнослобожанських говірок (Луганська область) / І.В. Магрицька. – Луганськ : Знання, 2003. – 172 с.
  19. Петрова Н.О. Деякі передшлюбні дійства українського весілля Одещини (коровайні обряди, запросини, дівич-вечір) / Н.О. Петрова // Записки исторического факультета. – Одесса: Друк, 1998. – Вып. 7. – С.25-34. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zif.onu.edu.ua/article/view/80307/75966
  20. Петрова Н.О. Українська традиційна весільна обрядовість Одещини (20–80-ті рр. ХХ ст.): автореф. дис. … канд. істор. наук. / Н.О. Петрова; Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. – К., 2004. – 20 с.
  21. Петрова Н.О. Форми дошлюбного спілкування українців Одещини (весняно-літній календарний цикл) / Н.О. Петрова // Записки історичного факультету: Збірник наукових праць. – Одеса: 2006. – № 17 – С. 88-96. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/849/1/Zap_ist_17_88-96%2B.pdf
  22. ПономарьовО.П. Сім’я і родинна обрядовість / О.П. Пономарьов // Культура і побут  населення України. – К. : Наукова думка, – 327 с.
  23. Романюк П.Ф. Поліське весілля : обряд і лексика / П.Ф. Романюк // Полісся : мова, культура, історія. – К. : Наукове видання, 1996. – С. 110–114.
  24. Романюк П.Ф. Лексика весільного обряду правобережного Полісся : Матеріали до «Лексичного атласу української мови» / П.Ф. Романюк // Дослідження з української діалектології. – К., 1991. – С. 225–251.
  25. РоманюкП.Ф. Лексика некалендарных обрядов Правобережного Полесья (на материале свадебного обряда): Автореф. дис. … канд. филол. наук: 10.02.02 – украинский язык / П.Ф. Романюк. – К., 1984. – 23 с.    
  26. Росовецький С.К. Український фольклор у теоретичному висвітленні / С.К. Росовецький. – К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2008. – 624 с.
  27. Руснак Ю.М. Лексика родинних обрядів у буковинському діалекті: автореф. дис. … канд. філол. наук / Ю.М.Руснак. – Чернівці, 2010. – 20 с.
  28. Сумцов Н.Ф. О свадебных обрядах, преимущественно русских / Н.Ф. Сумцов. – Х.: Тип. И.В. Ионова, 1881. – 219 с.
  29. Сумцов Н.Ф. Религиозно-мифическое значение малоруской свадьбы / Н.Ф. Сумцов. – К. : Изд. Ред. «Кіевской Старины», 1885. – 20 с.
  30. Телеуця В.В. Весільний обряд українців Придунавʼя / В.В.Телеуця // Інститут культурної антропології. Фольклористичні зошити. – Вип. 11. – 2008. – С. 71–84.  
  31. Телеуця В.В. Народопоетична творчість Подунав’я: проблеми регіональної специфіки / В.В. Телеуця. – Ізмаїл : СМИЛ, 2010. – Ч. І. – 236 с.
  32. Хібеба Н.В. Номінація музичного оформлення весільного обряду в бойківських говірках / Н.Хібеба // Науковий часопис національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. – Серія 10: Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. – Вип. 3. – Кн. 2. – С. 136-145.
  33. Хібеба Н. Реалізація семантичних рядів “викуп” та “подарунки” у весільній лексиці бойківських говірок / Н.Хібеба // Вісник Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. – Серія: Філологія. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2007. – Вип. ХV-XVIII. – С. 698- 704.
  34. Хібеба Н.В. Структурно-семантична організація весільної лексики бойківських говірок : Автореф. дис. … канд. філол. наук / Н.В. Хібеба; Львівськ. нац. ун-т ім. І. Франка. – Л., 2007. – 20 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://referatu.net.ua/referats/7569/170653 Чайка 2008
  35. Шевченко В.Т. Назви весільного обряду та деяких його елементів / В.Т.Шевченко // Мовознавство. – 1996. – № 6. – С. 30-38.
  36. Шевченко В.Т. Походження та семантичний розвиток української лексики, пов’язаної з весіллям: Автореф. дис. … канд. філол. наук / Вікторія Тарасівна Шевченко; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. – К., 1998. – 17 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cheloveknauka.com/proishozhdenie-i-semanticheskoe-razvitie-ukrainskoy-leksiki-svyazannoy-so-svadboyv