Iurii Mosenkis, Natalia Svysh

 

UNHAPPY WEDDING IN UKRAINIAN FOLK BALLADS 

 

Abstract: Analysis of the motive “unsuccessful wedding” led the author to the next conclusions. The bulk of the Ukrainian ballad texts verbalize the concept of tragic UNCOMPLETED WEDDING, that is a result of ADULTARY of the one of a couple, or absence of the PARENTS’ BLESSING or unfavorable DOOM. In this respect ballad texts are contrasted with the fairy tales texts that verbalize COMPLETED WEDDING. Ballads’ texts contains several archaic ritual motives (riddles, selling, fight, judgment etc.). To charm a lad a girl can use MAGICAL REMEDY, but, according to the AMBILENCE OF THE SACRAL in the archaic mythological and ritual outlook, these remedy can be venemous. Some ballad texts are isomorphic with the fairy tales texts and verbalize the victory of a HERO over a ANTI-HERO and COMPLETED WEDDING 

Keywords: Ukrainian folk ballads, language of folklore, linguistic conceptology

 

Юрій Мосенкіс

Наталя Свищ

 

НЕЩАСЛИВЕ ВЕСІЛЛЯ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ БАЛАДАХ  

 

Перша відома писемно зафіксована українська народна балада «Дунаю-Дунаю, чему смутен течеш» (сер. XVI ст.) містить вербалізацію специфічного архаїчного весільного концепту – одруження через урятування дівчини від небезпеки: Красна діво нице, пуймил би я тебе, // Пуймил би я тебе, неровная ми єс. // Што рекла дівонька? «Пусти мня, Стефане! // Скочу я у Дунай, у Дунай глибокий. // Ах, хто мня достанет, то єго я буду» (Балади, с. 30). Подібна міфологема / ритуалема (мотив) відома з багатьох міфів, чарівних казок та текстів героїчного епосу, напр., давньогрецький герой Персей урятовує царську дочку Андромеду.  

Пом’якшеним варіантом розглянутого обряду виступає одруження дівчини з тим, хто спіймає у воді її вінок, у баладі «Піду в садочок»: Сплету віночок, пустю в ставочок: // Хто вінок спійме, той мене візьме (Балади, с. 31). Невідомо, якою мірою в тексті може йтися про метафоричне уявлення ВІНКА як ЦНОТИ, поширене у численних фольклорних текстах. Очевидно, тут водночас концептуалізоване ворожіння дівчини щодо майбутнього чоловіка й ініціація нареченого (у розгляданій баладі козак потонув, що концептуалізовано як його одруження замість дівчини з річкою: Не кажи, коню, що я втопився, // А кажи, коню, що й оженився: // Була молода – холодна вода. // Були світилки – яснії зірки…).  

В іншій баладі «Ішов козак дорогою» козак хоче взяти заміж ту дівчину, яка відгадає його загадки: Одгадаєш – моя будеш, // Ні ‘дгадаєш – дурна будеш (Балади, с. 33).  

У ще одній баладі «А з суботоньки в неділю» дівчина ставить умову свого одруження: Хто ж мене знайде в цім винограді, // З тим сяду на посаді (Балади, с. 34–35). Мати, батько, брат та сестра не знаходять її, а наречений знаходить. Тут концептуалізоване РИТУАЛЬНЕ ПЕРЕХОВУВАННЯ НАРЕЧЕНОЇ.  

У низці балад вербалізовані МАГІЧНІ ЗАСОБИ, за допомогою яких дівчина забезпечує кохання хлопця: Ой ще корінь не скипів, // А вже чаьан прилетів («Чабан вівці заверта» – Балади, с. 41–42). Однак такі засоби водночас загрожують життю хлопця: Дала мені молодому два яблука з’їсти (Балади, с. 45), Положила на тарілку два голуби з’їсти (Балади, с. 46), Дає єму дівчинонька да й із сиром пиріг їсти (Балади, с. 47), Дали йому, молодому, перепела їсти (Балади, с. 48), Дала, дала красная дівка // Молодцу напиться (Балади, с. 49), Ци зіллям, ци корінням мене зчарувала? // – Ані зіллям, ні корінням тебе зчарувала, – // Лишень-єм та на підсіню три яблока дала (Балади, с. 58), Дала йому на тарілці три яблоці їсти (Балади, с. 73). У цитованих текстах утілено архаїчний концепт НЕБЕЗПЕКИ САКРАЛЬНОГО і, відповідно, ТАБУ на нього. Широковідома пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» – варіант того самого мотиву.             

У баладі «Підме ми на лови, лови, товаришу мій» вербалізовано концепт ПОЄДИНКУ як засіб розв’язання суперництва за дівчину: Будеме ся судити, судити, товаришу мій. // Твоя шабля, а мій меч, // Твоя глава злети з плеч, товаришу мій (Балади, с. 94).

В іншій баладі «А хто по улиці ходить» поєдинок завершується загибеллю АНТИГЕРОЯ (панонько) й перемогою ГЕРОЯ (вдовин син): Панонько каже: «То моя дівка буде!» // Вдивин син каже: «Хіба мене не буде!» // <…> //  Панонько стрілив – долину перемірив; // Вдовин син стрілив – прямо в серденько вцілив (Балади, с. 94). Досліджений текст може бути інтерпретований як синкретичний, оскільки, будучи за формою баладним і вербалізуючи трагізм загибелі одного з наречених, він акцентує перемогу ГЕРОЯ над АНТИГЕРОЄМ, втілюючи концептуальну опозицію БІДНІСТЬ – БАГАТСТВО й естимаційно розв’язуючи її на користь БІДНОСТІ – відповідно до структурної моделі чарівної казки.  

Модель чарівної казки вербалізує й балада «Ой засвітило два місяченьки ясних». Космологічний вступ до балади репрезентує архаїчне уявлення про ізоморфізм астрального і людського світів (принцип психологічного паралелізму О.М. Веселовського, розроблений щодо концептології весілля О.М. Афанасьєвим і М.Ф. Сумцовим). У ПОЄДИНКУ за НАРЕЧЕНУ ГЕРОЙ (вдовин син) убиває АНТИГЕРОЯ (багача), що можна розглядати як БОЖИЙ СУД / ПРИСУД ДОЛІ (у тексті аспект суду експліцитно не вербалізований). Переможець засуджений до покарання, однак його викуповує ні батько, ані ненька, а НАРЕЧЕНА (Балади, с. 94–95).   

Балада «Ой у саду явіронько» оповідає про поєдинок двох козаків за дівчину: Козаченько з козаченьком // За дівчину бився. Побившись і так не досягши розв’язання суперечності, вони обирають суддею пана, який віддає перевагу бідному ГЕРОЄВІ перед багатим АНТИГЕРОЄМ: Ой що сипав сріблом, злотом, // Та й слави набрався; // А що плакав слізоньками – // То той повінчався (Балади, с. 96). Текст може бути інтерпретований як синкретичний, оскільки поєднує елементи балади (форма), чарівної казки (ЗАВЕРШЕНЕ ВЕСІЛЛЯ ГЕРОЯ) та героїчного епосу (вербалізація концептуальної опозиції КОХАННЯ – СЛАВА, пор. те саме в поемі П. Куліша «Настуся» – див. нижче).          

Батьки можуть пропити дочку, а парубок – купити її (балада «Ой пила, пила та Лимериха на меду»): Ой пила, пила та Лимериха на меду // Та й пропила свою дочку молоду: // – Ой хто купить цебер меду і вина, // Того буде Лимерівна молода! // Обізвався та Шкандибенко на меду: // Ой я ж куплю Лимерівну молоду (Балади, с. 128–129). Купівля відбувається проти волі дівчини: У неділю ранесенько, до сонця, // Та й плакала Лимерівна в віконці. // – Ой загину, моя матінко, загину, // Бо не люблю Шкандибенка, покину! (Балади, с. 129). Мати дозволяє доньці відмовитися від шлюбу, якщо вона не кохає парубка (– Ой коли любиш, моя дочко, – вінчайся, // А не любиш, дитя моє, – цурайся!), той переслідує дівчину, і вона кінчає самогубством (Балади, с. 129–130). У тексті вербалізовано опозицію архаїчного концепту КУПІВЛЯ НАРЕЧЕНОЇ і значно новішого концепту ЦЕРКОВНЕ ВІНЧАННЯ (винятково добровільне!). Продаж матір’ю дочки парубкові вербалізований також в інших баладних текстах, напр., «Ой за що ж ти, моя мамцю, щодня п’єш?»: Ой за що ж ти, моя мамцю, щодня п’єш, // Ой десь ти ж мене, молодую, продаєш. // Ой є продаю, моя доню, продаю // Молодому Сінькевичу за жону (Балади, с. 131). Інші варіанти див.: (Балади, с. 132–134).  

З чарівною казкою споріднює баладу ВПІЗНАВАННЯ нареченою нареченої після його тривалої відсутності, що завершується ВЕСІЛЛЯМ (Балади, с. 138), пор. «Одіссею».  

Вербалізовано ПЕРЕВІРКУ нареченими одне одного: він імітує від’їзд до війська, вона удає померлу – він хоче спільного поховання (Балади, с. 139), що, очевидно, було передбачено в архаїчному обряді. В іншій баладі такий обряд здійснено – козак тоне на морі, його наречена топиться в колодязі: Мамо ж моя, мамо, жаль ваги не має, // Кого раз полюбить, з тм вмирати має (Балади, с. 192). Іще в одній баладі козак після тривалої відсутності повертається до дівчини, застає її похорон, убиває себе і просить поховати їх разом: Він вийняв шаблю, пробив грудь зразу: // – Хай наша любов спочине разом (Балади, с. 194). Низка балад засуджує заборону батьків одружитися закоханим, що призводить до їх спільного самогубства, сприманого як вінчання (Балади, с. 197–217).         

КОХАННЯ вище за СПОРІДНЕНІСТЬ: Ліпший мій миленький, як отець рідненький (Балади, с. 145), що може вербалізувати уявлення про перехід молодої до роду молодого (пор. подібну концептуалізацію в казках). Це експліковано в іншій баладі: Я до милого в гості йду, // До рідного в гості йду. // Як ступала на поріг, // Милий каже: «Се мій рід!» // Ой добрая година – призналася родина (Балади, с. 145). Однак і для нареченого наречена ближча за його рід: Ліпша мила, як отець, мати, // Гей, яко сестра і яко брат (Балади, с. 147). Пор. АНТИГЕРОЯ (спокусника), що відмовляється одружитися з дівчиною й тим самим узяти її до свого роду: Я йду до роду, ти скачи в воду (Балади, с. 269), Я піду в мир, ти скочиш в вир (Балади, с. 271). 

РІД засуджує зв’язки неодруженої дівчини: Ой я не вернуся, бо роду боюся (Балади, с. 274), Уже тобі, красна дівко, з родом не видаться (Балади, с. 292), Відцуралась мене вся моя родина, // Десь узялась малая дитина (Балади, с. 327), А тепер я стала, що й рід не пізнає (Балади, с. 329), Дівко моя, дівко, што ти наробила, // Гей, гей, дана, же-с свою родину вовік засмутила? (Балади, с. 330). Позашлюбні зв’язки – ГРІХ не тільки перед РОДОМ, а й перед СИРОЮ ЗЕМЛЕЮ: Батько й мати мене лає, І рід мене не приймає <…>  Прости мені, сира земле, // Що я тобі согрішила! (Балади, с. 51). Однак позашлюбний контакт може закінчуватися ЩАСЛИВИМ ШЛЮБОМ, перетворюючи баладу на чарівну казку: Цюлювала-м би ті лихая година, // Відцурала ми сі вся моя родина. // – Не плач, дівча, не плач, Господь Бог з тобою, // Прийдеш до здоров’я, озьму шлюб з тобою (Балади, с. 369).                  

Баладні тексти вербалізують космологічний контекст весілля, співвідносячи НАРЕЧЕНИХ із ГОЛУБАМИ на СВІТОВОМУ ДЕРЕВІ: Ой там на горі стоять два дуби, // Ой схилилися верхи докупи. // А на тих дубах сидять голуби // І цілуються, і милуються, і крилечками обнімаються (Балади, с. 149), Під яблунькою, під солодкою – // Там сидів голуб із голубкою (Балади, с. 150). Варіант космологічної концептуалізації НАРЕЧЕНИХ – їх співвіднесення з ЛЕБЕДЯМИ на МОРІ: Ой на морі та на тихой і воді // Там плавали два білії лебеді. // Вони в щасті та в розкоші купались, // Бо вірненько меж собою кохались (Балади, с. 163).           

До архаїчних ритуалем слід узалежнити ТІЛЕСНУ ЖЕРТВУ нареченої за загиблого нареченого: Ой уріж ти, дівчинонько, // Хоч мізинного пальця, // Бо вже нема і повік не буде // Та над мене коханця (Балади, с. 167).   

Шукаючи нареченого, дівчина перетворюється на пташку (Балади, с. 218–219). Орел – вісник зустрічі розлучених закоханих (Балади, с. 222–223), як в «Одіссеї». Наречені, яким не судилось одружитися, перетворюються на рослини (Балади, с. 413–414).   

Особливої уваги заслуговує ВЕСІЛЛЯ, відзначене внаслідок обману батьків, які не дають на нього згоди – хлопець прикидається померлим, щоби дівчину відпустили до церкви, де він бере з нею шлюб (Балади, с. 407–413).    

У баладних текстах різноманітно вербалізовано весільну лексику, напр.: Не хочу з тобою на рушничку стати (Балади, с. 118), Лучче буду в мові, в морі потопати, // Як з тобой, козаче, на посаг сідати (Балади, с. 120), Лучче буду в морі потопати, // Ніж з нелюбом на рушничок стати! (Балади, с. 124), Ой краще я буду в морі пісок їсти, // Як з таким нелюбом на посаді сісти (Балади, с. 126).  

Отже, дослідження специфіки концептуалізації та вербалізації ВЕСІЛЛЯ в текстах українських народних балад дозволяє зробити такі висновки.  

  1. Переважна більшість баладних текстів вербалізує концепт трагічного НЕЗАВЕРШЕНОГО ВЕСІЛЛЯ, що є наслідком НЕВІРНОСТІ одного з наречених, відсутності БЛАГОСЛОВЕННЯ БАТЬКІВ або несприятливої ДОЛІ. За цією ознакою баладні тексти протиставлені текстам чарівних казок, де вербалізоване ЗАВЕРШЕНЕ ВЕСІЛЛЯ.
  2. Баладні тексти містять вербалізатори низки архаїчних весільних ритуалем, а саме: одруження дівчини з тим, хто ВРЯТУЄ її з води або впіймає в воді її віночок, знайде її у винограді; одруження хлопця з тією дівчиною, яка РОЗГАДАЄ його загадки; ПРОДАЖ дівчини матір’ю й КУПІВЛЯ її майбутнім чоловіком. Двоє претендентів на дівчину можуть розв’язати суперечку шляхом ПОЄДИНКУ або СУДУ в пана (ідеться не про кріпаків, а про козаків).
  3. Для привернення хлопця й забезпечення весілля з ним дівчина може використовувати МАГІЧНІ ЗАСОБИ, однак, зважаючи на АМБІВАЛЕНТНІСТЬ САКРАЛЬНОГО в архаїчній магіко-міфологічній картині світу, ці засоби можуть призвести до загибелі парубка.
  4. Наречений і наречена після тривалої розлуки мають здійснити ритуальне ВПІЗНАВАННЯ одне одного.
  5. КОХАННЯ переважає спорідненість: не тільки дівчині, що після шлюбу переходить до роду чоловіка, він ближчий за її власний рід, а й йому вона ближча за його рід.
  6. РІД, РОДИНА засуджують дошлюбні зв’язки дівчини, відлучають її від себе, оскільи вона грішить не тільки проти них, а й проти СИРОЇ ЗЕМЛІ.
  7. НАРЕЧЕНІ включені до космологічного контексті, співвіднесені з ГОЛУБАМИ на СВІТОВОМУ ДЕРЕВІ або ЛЕБЕДЯМИ на МОРІ.
  8. НЕЗАВЕРШЕНИЙ ШЛЮБ може мати наслідком ПЕТЕРТВОРЕННЯ НАРЕЧЕНИХ на ПТАХІВ або РОСЛИНИ.
  9. Загиблому нареченому дівчина може пожертвувати частину свого тіла. Один із наречених може здійснити самогубство в разі загибелі іншого й бути похованим разом із ним.
  10. Для укладання шлюбу, якого не благословляють батьки нареченої, наречений може імітувати свою смерть і одружитися з дівчиною під час поховального обряду.
  11. Деякі баладні тексти ізоморфні текстам чарівних казок, вербалізуючи перемогу ГЕРОЯ над АНТИГЕРОЄМ і ЗАВЕРШЕНЕ ВЕСІЛЛЯ.
  12. В окремих баладних текстах синкретичного типу поєднані моделі балади, чарівної казки та героїчного епосу.

 

Джерела  

Балади – Балади: кохання та дошлюбні взаємини / Упор. О.І. Дей, А.Ю. Ясенчук, А.І. Іваницький. – К.: Наукова думка, 1987. – 472 с.  

 

Юрій Мосенкіс, докт. філол. наук

Наталя Свищ, учений секретар Ізмаїльського держ. пед. ун-ту